Маленьке кошенятко… Бідненьке! Не бійся! Голодне? Самотнє… Холодно? Охоронятиму тебе! Йди на руки…Як мелодійно гуде вітер!.. Гойдає віти дерев… А вони шепочуться між собою, наче знають якусь таємницю… Крокую стежиною повз дитячий будинок… Сумні очі… Задумливий погляд… Вони чекають…На тебе! Мамо… Мамусю… Матусенько… Очі сповнені надії і … Розчарування…Плач… Де ти, мамо!.. Не покидай! Прийди! Чекаю… Мабуть, варто поїхати до своєї мами…Поспішаю…Вона на мене чекає!
Чекають і вони – воїни! Отам… Де війна! Всі вони чиїсь сини і дочки… Чекають і тут в госпіталі… Поранені…В очах – спалах…Вибух… Кров… Смерть…
Йду далі… Вокзал… Жебрак… Обідраний і обдертий простягає долоню…
- Подайте, пані копійку!.. Не проходьте мимо!.. Допоможіть!… Дякую…
Тиша… Он бабуся намагається, перейти вулицю…Намагається!.. Хм… Невже ніхто не зупиниться? Чому? Чому так мало тих, хто переведе її через дорогу? Де людяність?… Немає… Важкі сумки і кошик яблук для онуків…
Автобус… Молодь… Майбутнє нації! Навушники і мобільний телефон… Нікого навкруги не помічає…Чи не хоче помітити… Прикро…
— Ваша зупинка – виходьте!.. Їду до мами… Батьківська хата… Мамина сорочка… Лагідна колискова… Любов і трепет… Як я скучила!… Пробач матусю, що так мало часу тобі приділяю… Пробач… Ось тобі подаруночок…Так!.. Кошеня!.. Маленька розрада…Маленька радість…Ні, я тебе не залишу…
Ліс поблизу хати… Ніжність… Спів пташок… Спокій… Бензопила?.. Біль! Крик! Стогін! Невже ви не чуєте як плаче дерево, як коріннями тримається за землю, як кричить? Ні… Стомлено і сумно падає на землю… Завтра з нього зроблять більярдний стіл для пана з «білого дому»… Стало важче дихати… Все важче і важче… Спека… Ніде сховатися… Душить… Повітря… Води! Вооодиии… Немає струмка… Висох…Час пливе бурхливою річкою, яку спинити не можна…Невпинно і невблаганно… Життя, мов та річка… Спочатку, маленький струмочок пробивається тоненькою цівкою на цей світ… А далі річка стає повноводною рікою і впадає у неозоре море людських почуттів, вчинків, доль…
Квіти… Кладовище…Чому я сюди прийшла? Мабуть, це кінцева точка людського маршруту…. Про це не варто забувати…
Світ рухається вперед, а люди народжуються, живуть, помирають… Та відколи існує світ, однією з найцінніших його чеснот прийнято вважати доброту. Але чому дуже часто люди, виходячи в люди, перестають бути людьми? Чому гроші засліплюють очі, а золоті монети забирають друзів? Чому шелест купюр заглушує крик совісті? Чому заради слави і багатства ми здатні продати душу? Чому? Чому? Чому?
Дуже часто ми, мов ті ворони, тягнемо в дім все, що блищить… Як той Гобсек… Більше…Більше…Ще…Мало… А що в результаті? Самотність… Відчуженість… Тривога… Скупість… Смерть…Тільки от ніхто і ніколи не візьме з собою матеріальні цінності на той світ… Інколи думаю, що тільки в казках живе добро, мудрість, людяність, гостинність, чесність і шляхетність… Здавалось би, кожен має в житті користуватися цими моральними чеснотами…Але…Завжди є але…Ложка дьогтю в бочці меду…
Ні! Не вірю! Злих людей не буває…Є лише ті, що не навчилися або не хочуть чинити благородно…А добро потрібно творити безкорисливо, не вимагаючи за нього плати чи подяки!
Хочеться сказати: людино, пам’ятай, що життя – коротке…Рано чи пізно ти прийдеш до кінцевої точки маршруту… Поспішай творити добро!
Несторук Оксана
с. Кропивник, Долинський район, Івано-Франківська обл
