Союз Франції та Англії
Для захоплення Дюнкерка Франція потребувала сильного союзника на морі. Таким партнером стала Англійська республіка під керівництвом Олівера Кромвеля. Укладений між державами союз передбачав, що після здобуття міста Франція передасть Дюнкерк англійцям. Це була вигідна домовленість для обох сторін: Франція отримувала підтримку досвідчених англійських солдатів і військового флоту, а Англія — можливість закріпитися на узбережжі Ла-Маншу та посилити свій вплив у регіоні.
Під час облоги Дюнкерка англійські військові кораблі блокували порт із моря, не дозволяючи іспанцям отримувати підкріплення чи постачання. Крім того, Кромвель направив до Франції близько шести тисяч піхотинців під командуванням досвідченого дипломата й воєначальника Вільяма Локхарта. Більшість цих солдатів були ветеранами Англійських громадянських воєн, які вже мали великий бойовий досвід.
Іспанська армія приходить на допомогу
Розуміючи стратегічне значення Дюнкерка, Іспанія направила на допомогу гарнізону значні сили під командуванням Хуана Хосе де Австрії — позашлюбного сина іспанського короля Філіпа IV. До його армії приєдналися також французькі аристократи, які виступали проти уряду кардинала Мазаріні. Найвідомішим серед них був талановитий полководець Людовик II де Бурбон, принц де Конде, який після політичного конфлікту перейшов на службу до Іспанії.
У складі іспанської армії перебували й англійські, шотландські та ірландські роялісти під командуванням герцога Йоркського — майбутнього англійського короля Якова II. Таким чином, на полі бою зустрілися колишні противники Англійської громадянської війни: ветерани парламентської армії Кромвеля билися проти прибічників вигнаної королівської династії Стюартів.
Розташування військ і початок битви
13 червня 1658 року іспанська армія підійшла до Дюнкерка та зайняла оборону на піщаних дюнах. Хуан Хосе де Австрія розташував свої війська таким чином, щоб правий фланг спирався на узбережжя Північного моря, а лівий — на Брюгзький канал. Це виглядало як дуже сильна позиція, однак вона мала й суттєві недоліки. Бажаючи якнайшвидше прийти на допомогу місту, іспанський командувач залишив позаду важку артилерію, щоб не сповільнювати марш. Через це його армія втратила важливу вогневу підтримку саме перед вирішальною битвою.
Тюренн уважно оцінив місцевість і майже одразу зрозумів, що незважаючи на природні укріплення, позиція противника має слабкі місця. Він вирішив не чекати, а негайно перейти в наступ, використавши мобільність своїх військ і підтримку англійського флоту.
Перебіг битви
Найзапекліші бої розгорнулися в центрі іспанських позицій. Саме тут англійська піхота Вільяма Локхарта отримала наказ штурмувати високу піщану дюну, укріплену іспанськими військами. Атака була надзвичайно складною: солдати мусили підніматися вгору відкритим схилом під інтенсивним мушкетним і гарматним вогнем. Попри значні втрати, ветерани Армії Нової Моделі змогли захопити вершину дюни, після чого відбили кілька потужних контратак. Особливо символічним стало те, що серед тих, хто намагався повернути висоту, були англійські та шотландські роялісти, які ще недавно воювали проти Кромвеля.
Поки в центрі точився запеклий бій, Тюренн блискуче використав природні умови місцевості. Відплив оголив широкий смугастий пляж із твердим піском, і французька кавалерія несподівано обійшла правий фланг іспанців уздовж морського узбережжя. Одночасно англійські військові кораблі відкрили вогонь по іспанських резервах, не дозволяючи їм своєчасно вступити в бій. На протилежному фланзі кавалерія принца де Конде діяла надзвичайно рішуче й навіть досягла певних успіхів, однак вони вже не могли змінити загального перебігу битви. Центр і праве крило іспанської армії почали відступати, а невдовзі весь бойовий порядок розпався.
Завершення битви та падіння Дюнкерка
Після розгрому основних сил іспанської армії опір продовжив лише невеликий загін англійських роялістів чисельністю близько трьохсот осіб. Вони відмовилися капітулювати й склали зброю лише після того, як отримали дозвіл приєднатися до свого законного короля Карла II, який перебував неподалік Іпра. Така поведінка навіть у противників викликала повагу як приклад військової честі та відданості присязі.
Поразка позбавила Іспанію будь-яких шансів утримати Дюнкерк. Уже незабаром місто капітулювало, а Франція, відповідно до союзницьких домовленостей, передала його Англії. Для Кромвеля це стало значним дипломатичним успіхом, а для Франції — остаточним підтвердженням її військової переваги над Іспанією.
Битва на дюнах стала однією з останніх великих битв франко-іспанської війни й суттєво вплинула на політичну карту Західної Європи. Уже в 1659 році між Францією та Іспанією було укладено Піренейський мир, який завершив багаторічний конфлікт. За його умовами Франція отримала низку важливих територій і остаточно закріпила за собою статус провідної європейської держави, тоді як Іспанія вступила в період поступового занепаду своєї міжнародної могутності.
Військові історики також розглядають цю битву як яскравий приклад ефективної взаємодії сухопутної армії та військово-морського флоту. Тюренн продемонстрував блискуче вміння використовувати рельєф місцевості, природні явища, зокрема відплив, і точну координацію між різними родами військ. Саме тому Битва на дюнах і сьогодні входить до числа найвизначніших перемог французького військового мистецтва XVII століття.
Іван Гудзенко
