Британський наступ
Коли британський головнокомандувач Томас Гейдж отримав повідомлення про появу американських укріплень на Брідз-Гілл, він наказав негайно вибити колоністів із зайнятих позицій. Для виконання цього завдання було сформовано загін чисельністю понад 2300 військовослужбовців під командуванням генерал-майора Вільяма Хоу. Його заступником став бригадний генерал Роберт Пігот.
Британські війська безперешкодно висадилися на півострові під прикриттям гармат військових кораблів. Командування розділило сили на два крила. Підрозділи Роберта Пігота отримали наказ штурмувати головний американський редут із південного сходу, тоді як війська Вільяма Хоу повинні були обійти позиції колоністів уздовж берега річки Містик і атакувати їх із флангу.
План британців передбачав швидкий наступ із використанням чисельної переваги та високої бойової підготовки регулярної армії. Командири були переконані, що погано озброєне колоніальне ополчення не зможе довго утримувати оборону.
Американська оборона
Оборону американських укріплень очолював полковник Вільям Прескотт. Його підрозділи займали земляний редут і бруствер, споруджені напередодні. Незважаючи на нестачу боєприпасів, американці використали місцевість максимально ефективно.
Особливу роль у відбитті британського наступу відіграли військові загони з Коннектикуту, Нью-Гемпширу та Массачусетсу. Частину з них Прескотт направив на захист флангу, де вони зайняли позиції за дерев’яною огорожею, яку поспіхом укріпили травою, сіном і хмизом. Така імпровізована лінія оборони дозволила солдатам залишатися частково прихованими та вести прицільний вогонь по наступаючому противнику.
Американські командири наказали не відкривати вогонь занадто рано. Захисники чекали, поки британські солдати підійдуть на мінімальну відстань, що значно підвищило ефективність кожного пострілу. Саме з цією тактикою пов’язують знамениту фразу: «Не стріляйте, поки не побачите білки їхніх очей». Хоча історики сумніваються, що цей наказ дійсно був виголошений саме в такій формі, він став одним із найвідоміших символів Американської революції.
Перші атаки британців
Коли війська Вільяма Хоу почали наступ уздовж берега річки Містик, вони потрапили під надзвичайно щільний і точний вогонь американських захисників. Колоністи відкрили стрілянину лише тоді, коли британці наблизилися майже впритул. Наслідки були катастрофічними для атакуючих: передні шеренги зазнали великих втрат, а наступ фактично захлинувся.
Не менш запеклий опір зустріли й підрозділи Роберта Пігота, які атакували головний редут. Потужний вогонь із земляних укріплень змусив британців відступити та перегрупуватися. Перша атака завершилася невдачею, продемонструвавши високу ефективність американської оборони.
Штурм редуту
Після перегрупування британське командування наказало розпочати новий наступ. Друга атака також супроводжувалася значними втратами, однак британці поступово наближалися до американських укріплень.
Під час третього штурму ситуація кардинально змінилася. До цього часу захисники редуту майже повністю вичерпали свої запаси пороху та набоїв. Крім того, багато американських солдатів не мали багнетів, що суттєво ускладнювало рукопашний бій.
Для американців битва на Брідз-Гілл стала моральною перемогою. Вона довела, що добровольці без значного військового досвіду здатні успішно оборонятися проти професійної армії, якщо займають вигідні позиції та діють організовано. Саме після цієї битви багато колоністів остаточно повірили в можливість здобути незалежність.
Іван Гудзенко
