Можливо навпаки, наш Творець відпустив нас у світ, щоб ми віднайшли щось своє, що й отримало назву «людина». З’ївши заборонений плід, Адам та Єва звершили перший гріх, що показало їх явну відмінність від Бога та непокірність йому.
Каїн ще раз підтвердив людську здатність гріхопадіння. Хоч він і визнавав свою провину, та що сталося того не повернеш. Це притаманно і багатьом сучасним людям – спочатку звершувати гріх, а потім шкодувати. Адже логічно все обдумавши можна було б вчинити інакше. Не завжди варто приходити до жорстких методів. Вбивши Авеля, Каїн цим нічого не вирішив і тільки ще більше принизив себе перед Богом. Якби ж трішки більше наполегливості, Бог міг би так само дарувати йому свою божественну милість. Це було лиш випробовування, яке Каїн не пройшов, через внутрішній гнів, який притаманний людині. Вона надто слабка, щоб з цим боротися.
Тому й ставиться питання чи дійсно людина є в якійсь мірі подобою Бога. На мою думку, нічого спільного немає. Бог – образ символічний, у нього немає плоті. І ми не знаємо як він точно виглядає. При потребі він може втілитись у будь який зручний для нього вигляд, щоб постати перед людиною. У інших випадках уявити чи побачити його ми не можемо. Щодо складу розуму, то, безперечно, нам з ним не зрівнятися, але все ж Творець наділив нас найбільшою свідомістю, чим всі інші творіння. І по при всі наші гріхи він не забрав у нас цього, що вказує на ще одну відмінність його від нас. Це милосердя і всепрощення. Для більшості людей важко пробачити один одному і найменші погрішності, в той час як Бог прощає нам щодня по сотні тисяч гріхів.
Пройшовши крізь століття, людина здобула свою сталу і незмінну форму. Життя її наповнилось безліччю гріхів, які віддаляють від Бога. Багато релігій пропонують їй відновити цей зв’язок. Та чи дійсно людина готова до цього? Можна багато говорити про віру та праведність, але не завжди це є в людській душі. Те, що закладалось протягом стількох віків важко порушити в одну мить. Навіть життя буде замало, щоб позбутися людських гріхів. Адже людина живе у соціумі, де щодня її оточують безліч проблем. Це все викликає не завжди хороші думки та дії. Хоч як би ми не просили прощення у молитві та цього замало. Людська природа буде завжди навертати нас до гріха. Звісно можна просидіти все життя молячись десь у печерах Тибету, але чи це вихід?!
Якби кожна людина заглянула десь глибоко всередину своєї душі і віднайшла там щось давно забуте, дароване нам Богом, можливо б вона зрозуміла, що щастя зовсім не в такому спотвореному гріхом житті. Не обов’язково з ранку до ночі молитись, цілувати ікони чи їздити по релігійним святиням. Варто лиш стати добрішим до інших; жити не тільки для себе, а й на користь процвітання людства; уникати конфліктних ситуацій, щоб не доводити ні себе, ні інших до гріха. Адже Богу приємніше спостерігати за своїми творіннями, коли ті живуть у мирі та щасті.
Ми ніколи не викорінимо повністю нашу гріховну натуру, але можемо хоча б спробувати щось змінити у собі. А якщо кожен почне змінюватись, то зміниться і сам світ. Можливо нам потрібно ще не один десяток століть, щоб зрозуміти це і припинити війни як між державами, так і між окремо взятими людьми, почати бачити щось неймовірно прекрасне у тому світі, що дарував нам Творець і дякувати йому за кожен прожитий день. Адже в будь який момент він міг би послати на нас черговий потоп, але милостиво терпить наші гріхи і чекає поки ми змінимось.
Потапчук Наталія
м. Рівне
