Під вказаним терміном слід розуміти перш за все філософську дисципліну, яка займається дослідженням цінностей (етимологія двох грецьких сліів ἀξία – цінність та λόγος— вчення), ієрархією ціннісного світу, онтологічним статусом, способами пізнання, специфікою ціннісних суджень. Термін вводиться філософом Лапі у 1902 році, позначає один із розділів філософії Гартмана. Необхідно відділяти аксіологію від агатології – вчення про благо (термін введений Баумгартеном) та телематології (авторство цього терміну приписують Крузію) – вчення про мету. До того ж вказані поняття розглядаються сучасною аксіологією.
Становлення аксіології починається в античний період і триває аж до ХІХ століття. Відбувалося таке звернення до ціннісної проблематики в контексті дисциплін :етики, політекономії, естетики, антропології, філософії держави та права. При розгляді твору «Економіка» знайдемо зафіксоване поняття ціннісність, яке ототожнюється з користю, тоді ж як у праці Канта «Критика практичного розуму» розрізняється відносна та абсолютна цінність (гідність людської особистості та загальнозначущий моральний закон). Ще одною унікальною працею під назвою «Нова або антропологічна критика розуму», авторство якої належить Фрізу підкреслюється розгляд цінностей в якості змісту усієї «практичної філософії».
На противагу кантівській концепції абсолютної цінності, у своєму творі «Основоположення до фізики моралі» науковець Бенеке висунув поняття «індивідуальна цінність установки». Оперування категорією цінностей здійснює Лотце. Огран сприйняття цінностей на думку Лотце є деяке «одкровення», за своєю суб’єктивністю цінності не можуть бути створені суб’єктом ,а можуть йому тільки «відкриватись». Для Рітчля існує відмінність між ціннісними та теоретичними судженнями. Натомість виділений Брентано клас душевних переживань, а також і з ними пов’язаних почуттів задоволення та невдоволення є базисом для ціннісних суджень. Друга половина ХІХ століття представлена інтересами до ціннісної проблематики філософією Фрідріха Ніцше, яким розроблено поняття «переоцінка цінностей».
Період 1890-1920 –х років характерний розвитком класичної аксіології. Тоді проблематика цінностей західноєвропейського філософії цікавила філософів не менше. Виділяють формальну і матеріальну аксіологію. Формальна базується на застосуванні загальних логічних законів, відношень до цінностей, матеріальна ж – побудові ієрархії цінностей, аксіологічної онтології та гносеології. Цінність може бути розглянута як поняття, яке не можна звести до будь-чого іншого або ж визначається через щось інше, наприклад задоволення (вважають німецькі філософи Шупце, Ліппс, Корнеліус), бажане (у філософії Еренфельса, Крюгера, Рібо, Фуйє), необхідінсть (Кюльпе, Гьоффдінг), інтерес (у Сантаяни, Перрі, Дюї).
Якщо вже кажучи про ієрархію цінностей, то її запропонував філософ Гартман у вигляді досить не звичному: задоволення – доцільність – краса – моральність – релігійність. Шеллер здійснює опис шкали цінностей чотирьох рядів. Перший ряд очолюють «приємне» та «неприємне», другий – благополуччя, добробут, здоров’я та хвороба (відносяться до вітальних цінностей), третій – цінності чистого пізнання істини, четвертий – модальність «святого» та «не святого», символами якого є інші цінності.
За Шпрангером розрізняються рівні цінностей, в залежності віднесення того чи іншого ряду до засобів або мети у відношенні до інших (економічні цінності, мета – релігійні, теоретичні та естетичні, політичні та соціальні цінності). Рікерт вважає, що першу тріаду цінностей мають складати такі: теоретичні (їх ще називають науковими), естетичні, цінності моністичної релігії. Ціннісна тріада, що співвідноситься з особистістю складає моральні цінності, особистісні життєві та цінності теїстичної релігії. А от Штерн розрізняє цінність – мету та цінність – носія (засоби), нарешті сама ієрархія «самоцінностей» особистостей різного порядку завершується Божественною Всеособистістю.
Пегас
