Над питанням вибору сенсо-життєвого простору пов’язаного з формуванням морально-ціннісного вектору, мети та мотивації усіх вчинків та дій людини з ціллю формування кінцевої мети стратегії за назвою життя, мислять уже понад тисячоліття. Одна епоха замінює інші; те що для однієї епохи є цінністю, для іншої – фіаско та колективна ілюзія. Щоправда, інструментами для реалізації сенсовості людського буття безліч: це і людські ресурси, інтелект, здатність людини до творчого начала, перетворюючи навколишню дійсність. І все ж, найфундаментальніше запитання: для чого і для кого? Яка кінцева мета усіх людських трудів, недоспаних ночей, зароблених коштів, втраченого здоров’я та сил?

В чому ж полягає сенс життя?

Доволі складно.. Людина, довкола якої усе життя обертається комерційні угоди, купівлі-продажі, ринкові кооперації переживає чи не найбільший стрес, коли одного дня чи за станом здоров’я, чи виходом на пенсію, кардинально змінюється спосіб життя. Адже в усе це «життя» було покладено стільки очікувань, сподівань. Життя, яке презентовано грою в десятиліття, в один момент просто втрачає сенс.  І так в усьому: освіта, кар’єра, творчість, і навіть власна сім’я та діти.

Отож, який універсальний вектор сенсо-життєвого спрямування обрати, щоб завжди переживати в собі благо та щастя; невимовну радість та блаженство?  Існує стан, коли, немов усім єством відчуваєш сам подих буття: ти живеш… Здавалось, що може ліпшим? Щохвилини гостро відчуваєш радість життя в усьому його змісті, яскравості та повноті. Саме до такого формату життєвості прагне людство серед усіх епох, які б цінності та пріоритети у них не були б домінуючими. Звісно, що пріоритети у життя доволі різноманітні: одні люди бачать глибинний сенс у служінні Батьківщині, хтось – досягнути визнання, престижу, піклуючись про особисте статус-кво; інші ж, – у безкорисливому служінні ближньому займаючись волонтерством. Для одних пріоритет  – посадити дерево, створити сім’ю, інших – бути відданим власній справі, аскезі або звершенню духовних подвигів у служінні Богові та ближньому. Чимало людей виділяють у пріоритеті власного життя сенс жити екстремальним життям, у пошуках пригод та некласичних підходів у вирішенні банальних та стандартних проблем, – адже в іншому випадку, немає що згадувати про минуле.

Насправді, що б не стало пріоритетом до визначення сенсу усіх діянь людського буття – усе це лише шляхи, якими людина приходить до омріяної повноти життя. Особисто для мене, життя сповнене сенсом завдяки любові до людей, які у тобі через відношення, любов та повагу вбачають глибинний сенс. Відчуття та усвідомлення факту, що ти потрібен комусь, а хтось тобі, вже робить тебе найщасливішим  у всьому світі. І не варто стверджувати, що я нікому не потрібен. Це занадто банальний підхід, який формує наша ілюзорна свідомість через  призму нашого негативного досвіду з іншими. Однак, навіть якщо більшість до нас ставиться холодно чи нейтрально, навіть одна людина, котра здатна довіритись нам, – насправді, немає нічого ліпшого. Це чудовий привілей не просто творити, а розуміти, що твої намагання та зусилля воістину цінуватимуть;   сенс не у собі, а задля інших, – мати можливість комунікувати та обмінюватись думками, досвідом та ціннісними ідеями. Власне, це і є джерело поступу та прогресу.

Я переконана, що люди живуть все ж таки не заради життєвих цілей, а заради  самого процесу життя. А різноманіття цілей у житті людей – це, насправді, засоби відчути себе живим, бажаним, і, врешті-решт, відчувати повноту життя, все більше отримуючи справжнє задоволення від нього. Загалом, варто усе більше випробовувати себе у різних сферах життєдіяльності у всіх його проявах: радостях, переживаннях, щасті, любові, пристрасті, гніву, смуткові.

Часто чуємо, що життя – найголовніша цінність людини. Однак, насправді, усвідомлюємо це найчастіше під час виникнення певних колапсів чи війн. Тому ми маємо використовувати кожну нагоду порадіти просто тому, що живемо…

Анастасія Олексюк – студентка університету «Академія рекреаційних технологій і права»