Війна зі Спартою та повернення перського впливу
Після завершення Пелопоннеської війни Спарта стала найвпливовішою військовою силою Греції. Перемігши Афіни, спартанці швидко створили власну сферу впливу й незабаром вступили в нове протистояння з Перською імперією. Головним предметом суперечки, як і раніше, залишалися грецькі міста західного узбережжя Малої Азії, які Ахеменіди вважали своїми законними володіннями.
Артаксеркс II не поспішав розпочинати масштабну війну. Замість цього він використав перевірену політику своїх попередників — дипломатію, фінансовий тиск і вміле використання суперечностей між самими греками. Перське золото стало одним із головних інструментів зовнішньої політики. Ахеменіди фінансували антиспартанські союзи, підтримували міста, незадоволені гегемонією Спарти, і таким чином поступово виснажували свого противника без необхідності вести великі кампанії власними силами.
Конон і відродження перського флоту
Особливу роль у війні відіграв знаменитий афінський адмірал Конон. Після поразки Афін він перейшов на службу до перського царя й очолив відродження ахеменідського флоту. Під його керівництвом Персія знову стала однією з найпотужніших морських держав Східного Середземномор’я. Водночас Афіни, отримавши підтримку Ахеменідів, поступово відновлювали свої позиції, що створило новий баланс сил у Греції.
Війна між Персією та Спартою тривала з 400 до 387 року до н. е. Протягом цього часу спартанці дедалі більше втрачали можливість одночасно воювати як у самій Греції, так і в Малій Азії. Перська дипломатія майстерно використовувала суперництво між грецькими полісами, не дозволяючи жодній державі здобути остаточну перевагу.
Царський мир
Коли багаторічне протистояння виснажило всі сторони конфлікту, Артаксеркс II отримав можливість виступити арбітром у грецьких справах. У 387–386 роках до н. е. було укладено так званий Царський мир, який став великою дипломатичною перемогою Ахеменідської імперії.
За його умовами всі грецькі міста Малої Азії остаточно визнавали владу перського царя. Інші грецькі поліси повинні були зберігати політичну самостійність і не створювати нових союзів, які могли б загрожувати встановленій рівновазі. Фактично Персія знову стала головним арбітром міжнародної політики в Егейському світі. Досягти цього вдалося не завдяки масштабним військовим перемогам, а шляхом умілої дипломатії, використання фінансових ресурсів і глибокого розуміння внутрішніх конфліктів між самими греками.
Повстання Кіра Молодшого
Найсерйознішою внутрішньою кризою правління Артаксеркса II стало повстання його молодшого брата Кіра Молодшого. Ще під час коронації нового царя Кіра викрили у спробі організувати замах на Артаксеркса. Попри це, братові несподівано пробачили злочин і навіть повернули управління багатими малоазійськими провінціями.
Проте Кір не відмовився від своїх амбіцій. Протягом кількох років він таємно готувався до нового виступу, накопичуючи кошти й наймаючи досвідчених грецьких воїнів. У 401 році до н. е. він вирушив із Малої Азії в глиб Перської імперії, маючи намір силою захопити престол. Найважливішою частиною його війська стали близько десяти тисяч грецьких найманців — добре підготовлених гоплітів, які значно перевершували більшість тогочасних армій за дисципліною та бойовими якостями.
Битва при Кунаксі та легендарна «Анабазис»
Вирішальна битва між братами відбулася влітку 401 року до н. е. біля Кунакси в Месопотамії. Грецькі найманці успішно прорвали позиції противника й фактично перемогли на своїй ділянці фронту. Проте долю битви визначила смерть самого Кіра Молодшого, який особисто кинувся в атаку на Артаксеркса II та загинув у сутичці. Після цього його армія розпалася, а повстання завершилося поразкою.
Однак саме події після битви стали значно важливішими для світової історії. Близько десяти тисяч грецьких найманців, залишившись без командування в самому центрі Перської імперії, не склали зброї. Вони організовано розпочали відступ на північ до узбережжя Чорного моря, долаючи сотні кілометрів через ворожі території. Цей похід був детально описаний грецьким полководцем і письменником Ксенофонтом у знаменитому творі «Анабазис».
Для сучасників ця подія мала величезне значення. Вперше стало очевидно, що навіть у самому серці Ахеменідської імперії добре організований загін грецьких воїнів здатний не лише вижити, а й успішно прорватися до свободи. Саме цей похід переконав багатьох греків, що Перська імперія не є непереможною. Через кілька десятиліть ці висновки значною мірою вплинули на плани Александра Македонського щодо завоювання Персії.
Нова війна за Єгипет
Однією з головних зовнішньополітичних цілей Артаксеркса II було повернення Єгипту, який фактично вийшов із-під влади Ахеменідів наприкінці V століття до н. е. Починаючи приблизно з 379 року до н. е. цар активно готував масштабний похід. Для цього він, як і Кір Молодший раніше, широко використовував грецьких найманців, які вважалися найкращою важкою піхотою того часу.
У 373 році до н. е. перська армія вторглася до Єгипту, однак кампанія завершилася невдачею. Незважаючи на значну чисельність війська, Ахеменіди не змогли зламати опір XXX династії. Невдала експедиція не лише не повернула Єгипет до складу імперії, а й продемонструвала, що військова перевага Персії вже не була такою беззаперечною, як за часів Кіра Великого чи Дарія I.
Повстання сатрапів
Поразка в Єгипті спричинила нову хвилю внутрішніх проблем. Майже одразу після невдалої кампанії почалося масштабне повстання сатрапів — намісників окремих провінцій. Це стало одним із найсерйозніших викликів для центральної влади за весь час існування Ахеменідської імперії.
Найвідомішим серед повсталих був сатрап Вірменії Оронт (Ароанд). Він настільки впевнено почувався у своїх володіннях, що навіть почав карбувати власні золоті монети, відкрито демонструючи незалежність від царської влади. Повстанці планували координувати свої дії з Єгиптом: сатрапи мали наступати через Сирію, тоді як єгипетський цар Тах повинен був атакувати Персію з південного заходу за підтримки грецьких найманців.
Однак цей масштабний задум так і не був реалізований. У самому Єгипті спалахнуло нове повстання, організоване братом царя Таха, через що єгипетська армія була змушена повернутися додому. Позбавлені союзників сатрапи залишилися сам на сам із царськими військами.
Відновлення контролю над імперією
Артаксеркс II скористався невдачею своїх противників і послідовно придушив виступи намісників. При цьому він поєднував військову силу з гнучкою політикою примирення. Багатьох учасників повстання після капітуляції було помилувано. Навіть Оронт, який відкрито кидав виклик цареві, зрештою отримав прощення та зміг повернутися до виконання обов’язків сатрапа.
Такий підхід дозволив тимчасово відновити єдність держави, однак водночас виявив ще одну глибоку проблему Ахеменідської імперії. Центральна влада вже не могла повністю контролювати намісників лише силою. Щоб зберегти цілісність величезної держави, цар дедалі частіше був змушений йти на компроміси з провінційною елітою.
Чому правління Артаксеркса II стало переломним
Попри численні труднощі, Артаксеркс II зумів утримати Ахеменідську імперію від розпаду протягом майже півстоліття. Йому вдалося повернути дипломатичний вплив у грецькому світі, придушити повстання Кіра Молодшого, подолати заколот сатрапів і зберегти контроль над більшістю величезних володінь. Водночас саме його правління продемонструвало всі головні слабкі сторони держави: залежність від грецьких найманців, дедалі більшу самостійність сатрапів, труднощі з утриманням віддалених провінцій та нездатність остаточно повернути Єгипет.
Битва при Кунаксі, «Анабазис» Ксенофонта й повстання сатрапів стали подіями, які показали всьому античному світу, що Ахеменідська імперія більше не є непохитною наддержавою. Саме ці процеси заклали підґрунтя для подальшого ослаблення Персії, яким менш ніж через століття блискуче скористався Александр Македонський.
Іван Гудзенко
