Адвайта – веданта була наступницею школи веданти. Її засновником вважають Шинкару та його парама – вчителя Гаудапада, якому вдалося викласти філософію аджаттівади (теорія непричинності). Згідно школи адвайта – веданта, Брахман є реальним, а світ – лише ілюзійним. На подобі того як подорожуючий у лісі приймає змію за мотузку, то так само і людина, що позбавлена істинного знання, вважає, що світ є реальним. Будучи єдиною реальністю, Брахман не володіє будь – якими атрибутами. Ілюзорна потенція Брахмана – майя виявляє цей матеріальний світ.
Незнання про цю реальність є причиною усіх людських страждань у матеріальному світі, і лише посередництвом набуття істинного знання про Брахмана можна досягнути звільнення (мокші). Мокша (звільнення від страждань людини) полягає в усвідомленості тотожності (а — двайта).а тому звільнення в решті решт досягається лише шляхом джбани (знання).
Адвайту – веданту як єдину із ведантичних школу вчень, відносять до астики (ортодоксальна школа, що повністю визнає авторитет Вед), водночас вона притримується думки, що світ є не реальним та ілюзійним. В такому разі цю школу деякі індійські філософи зі школи Мадхви Чайтаньї вважали неортодоксальною та звинувачували її засновника Шанкару у крипто буддизмі. Дослідник В. Костюченко відмітив, що у сучасній Індії , що на цю тему проводиться низка філософських симпозіумів (наукових нарад) та конференцій.
В ході дискусій було продемонстровано такий собі «замаскований буддизм» адвайти – веданти, що є спрощенням та огрубінням зі сторони взаємовідносин обох вчень. Шанкара починає з гнівом критикувати буддизм у всіх його проявах, вваріантах, в такому разі шляхи двох вчень починають розходитись. На думку іншого індійського науковця Сарвепаллі Радхаркрішана, не має жодного сумніву в тому, що засновник адвайти – веданти Шанкара – розвиває філософську систему із Упанішад, а Веданту – сутру , по відношенню до буддизму, розробляє безвідносно.
Стрикалюк Богдан
