Пізнання добра та зла людям заборонено. Його Бог дає їм через Біблію. Але створені речі людина може пізнавати при допомозі розуму. Наука повинна займати гідне місце у «царстві людини». Призначення науки – примножувати силу та могутність людей, забезпечувати їм гідне багате життя.
Бекон стверджував, що досі відкриття ділились випадково, але не методично. Їх було б значно більше, якщо б дослідники озброїлись правильним методом. Метод – це головний засіб наукового дослідження. Досліджуваний метод, що був розроблений Беконом, і цей метод є раннім попередником наукового методу. Відомо, що цей метод був запропонований у філософській праці «Новий органон», був призначений для заміни методів, які запропонував у своїй праці «Органон» античний філософ Арістотель (майже 2000 років тому назад).
Як стверджує Бекон , в основі наукового пізнання повинні знаходитись індукція та експеримент. Він розділяє індукцію на повну та неповну. Повною індукцією він вважає таку, що означає регулярне повторення та невичерпність будь – якої властивості предмета на досліді, що розглядається. Індуктивні узагальнення виходять із пропозиції, що саме так буде йти справа в усіх подібних випадках. Неповна ж індукція включає в себе узагальнення, що було зроблено на основі дослідження не усіх випадків (висновки згідно аналогії), як правило число усіх випадків практично неоглядне, але теоретично доказати їхню чисельність неможливо. А тому, намагаючись створити «істинну індукцію», Френсіс Бекон шукав не лише факти, які підтверджують визначений висновок, але й факти, які спростовують цей висновок.
Таким чином мислитель озброїв природознавство двома засобами дослідження: перерахунком та винятком. Саме головне значення має виняток. З допомогою свого методу Бекон встановив, що формою теплоти є рух дрібних частинок тіла.
У своїй теорії пізнання Бекон приходить до думки, що істинне знання випливає із досвіду. І така філософська позиція Бекона отримала назву «емпіризм». Засновником та послідовником емпіризму вважають Френсіса Бекона.
Згідно теорії Бекона, стосуючись теорії пізнання цього геніального філософа, який робить висновок, що будь – який метод , який отриманий дослідно –індуктивним шляхом є одночасно як дослідним так і індуктивним. Мислитель розділяє джерела людських помилок, які стоять на перешкоді до пізнання, ділить їх на чотири групи, які він назвав «ідолами»:
1) Ідоли роду — витікають із самої людської природи, не залежать ні від культури, ні від індивідуальної людини.
2) Ідоли печери – це індивідуальні помилки людського сприйняття, можуть бути вродженими та набутими.
3) Ідоли площі або ринку — як наслідок суспільної природи людини, спілкування, і використання у спілкуванні мови.
4) Ідоли театру – засвоєні людиною від інших людей неправдиві уявлення про устрій дійсності.
Послідовниками тієї течії у філософії Нового часу стали: Т.Гобс, Дж.Локк, Джордж Берклі, Д. Юм – в Англії, а також Е. Кондільяк, К. Гельвенцій, П.Гольбах, Д. Дідро – у Франції.
Проповідником емпіризму Френсіса Бекона став словацький філософ Ян Байєр.
Стрикалюк Богдан, магістр релігієзнавства
