Цей твір можна по справжньому назвати основним для Сартра. В ньому простежується феноменологічні ідеї Гусерля, філософію якого Сартр вивчав під час свого перебування в Німедчині в 1933-1934 рр. Сама назва праці “Буття і ніщо” схожа з назвою праці Гайдеґера “Буття і час”, а читаючи працю Сартра можна знайти ще більше взаємин. І все через те, що Сартр та Гайдеґер прітримувалися феноменологічних принципів.Навіть розглядаючи проблему буття, як таку, можна помітити багато спільного Сартра та Гайдегера. В онтології Гадеґера буття констатується, як людське буття – dasein, Тут-буття в якості чистої присутності. Гайдеґер принципово розрізняє буття та існування. Людина в свою чергу виступає як “пастор” буття. В Сартра вимальовується схожа картина, він виділяє “буття в собі”, яке можна розуміти як буття феномену та “буття для себе”, що можна розуміти, як буття дорефлективного знання. Перше буття – буття феномену. Буття феномену не може діяти на свідомість. Таким чином Сартр встановив реалістичну концепцію відношення феномена до свідомості. Таке буття не має метафізичної причини, вона не має логічних та епістемічних пояснень. Остання форма буття, як і Гайдеґера, є людською. Вона не має субстанційності, вона є пустою. Людина повинна сама наповнити змістом це буття. Це є класичною тезою екзистенціогналістів, яка відома як закинутість людського буття в цей світ.
Наступна важлива пробелма, яка розглядається в книзі, це проблема феномена, а саме феномен буття та буття феномену. На відміну від Гусерля, який на думку Сартра не зміг зломати всі дуалізми (науковий дуалізм внутрішнього – зовнішнього), кантіанський дуалізм бутти – явлення…), а лише звів їх до одного дуалізму визначеного – невизначеного. Таким чином він замінив обєктивність речі обєктивністю феномена. Сартр вважає, за необхідне довести, що за явленнями немає ничого, що явлення підтримується не буттям, а самі собою, тобто феноме буття є буття феномена, буття феномена само є феномен, який сам себе показує. Таким чином буття феномену є “трансфеноменальне”, тобто буття феномену само по собі не є феномен. Таким чином Сартр уникає кантівського субєктивного ідеалізму.
Основною проблемою, яка розглядається в першій частині першої глави книги, є проблема “походження ніщо”, як основну характеристику свідомості, буття для себе. Сартр приводить приклад головокружіння від висоти, демонструючи “ніщо”, те “Я”, якого немає. Це породжує неспокій у свідомості, а сутність свідомості – неспокій, подібно Хайдегеру зауважує Сартр.
Проблема буття та ніщо є діалектичною проблемою. Ще Гегель в “Логіці” намагався вирішува це питання, називаючи цю логіку “системою чистих визначень мислення”.
Концепція Сартра “Ніщо” є ні чим іншим, як спробою пояснення несубстанціальну природу сівідомості. Велику увагу він приліляє вивченню проблеми походження ніщо – це одна з найважливіших частин глави. Суть проблеми в тому, що свобода передує людський сутності. Зробимо примітку, що це є ідея Канта про примат свободи над буттям. В марксизмі цю ідею можна приставити навпаки – примат соціального буття над свободою. Тобто права нації вище прав особистості. Звичайно, що для екзистенціоналістів така модель не може бути прийнятною. Сутність свідомості, як свободи є заперечення самого себе. В такий ситуації тільки через неспокій, прявляється свобода.
Поняття неспокою можна описати через цитату: “Головокружіння є неспокоєм в тому сенсі, в якому я хвилююсь не зірватися в прірву, а кинутися туди”. Таких прикладів багато. Такий стан людини завжди супроводжується питанням – “що мені робити?”. Людина перебуває в неспокої тільки тому, що її дії є тільки можливими. Отже, неспокій – це і є Я людини. Уникнути страха можна лише за допомогою рефлексії, що взагалі є основно характеристикою сучасного філософского мисленя.
Таким чином у творі «Буття і ніщо» Сартр формулює своє онтологічне бачення людини, поняття свободи, яка є абсолютним для людини. Пролему неспокою, яка спонукає людини ставити питання «що мені робити?» і фактично говорить нам про активність буття. Також потрібно зазначити, що Сартр зробив фундаментальну роботу по вивченню феноменології та всієї европейської філософської спадщини. Саме тому, в його творі можна провести паралелі з Гусерлем, Хайдегером, Кантом, Гегелем та Марксом.
Антон Лисенко
Магістр Логіки
