Доктрина
Необхідно зазначити, що на віровчення шиїзму вплинула антична філософія, а також такі релігії як зороастризм, мітраїзм та інші. Шиїзм розробив власну доктрину і з 5 стовпів:
- Таухід (віра в Єдиного Бога)
- Адль (Справедливість Божу)
- Набувват (Пророків та Пророцтва)
- Імамат (духовне та політичне управління 12 імамів)
- Маад (загробне життя)
Доктрина майже близька з сунітською, ґрунтується на Корані та Сунні. У ній один виняток: до хадісів пророка Мухаммеда приєднуються висловлювання імамів. І що саме цікаве ці висловлювання за змістом ідентичні. Коран та Сунна і релігія для шиїтів мають не лише зовнішнє значення, а внутрішній, прихований сенс.
Віровчення шиїзму носить здебільшого езотеричний характер. В езотеричному дусі переслідуваними шиїтами висувався принцип «такії» (благорозумної прихованості віри). Цей же принцип в помірності визнається деякими сунітами ханафітського мазхабу, котрими «такія» допускається в разі смертельної загрози. Шиїтами ж вона використовується в той момент, коли людина опинилася у ворожому середовищі.
Доктрина шиїзму та сунізму майже спільні у першому, третьому та п’ятому догматі. Шиїзм відрізняється від сунізму тим, що виступає за свободу людської ініціативи (людина не відповідає за власні вчинки, тому Боже покарання за них несправедливе). Розходження шиїзму з сунізмом спостерігається у вченні про імамат. У шиїтів він грає роль божественної установи, продовження пророцтва.
Наріжним догматом шиїзму виступає віра в імама (в сунізмі цього немає, оскільки посада імама є практичною необхідністю і не більше). За вченням шиїтів, імам володіє духовністю, безгрішний, непогрішний, має пряме відношення до посвячення езотеричних знань релігії, в сунізмі ж халіф будучи політичним главою релігійної спільноти грає виконавчу роль. Тому шиїзм є релігією авторитету, а сунізм – консенсусу.
Згідно шиїтської доктрини, імама не обирають, адже його змінює інший імам. Лінія ведеться від імама Алі як спадкоємця і закінчується останнім імамом – Махді, який нібито жив в ІХ столітті нашої ери, проте не вмер, перейшовши в інший стан – гайбу (прихованість), що має тривати на передодні кінця світу, до часу появи імама для наповнення світу правдою та справедливістю. Шиїти вірять, що прихований імам далі керує релігійною спільнотою, направляє муджтахідів-богословів як самостійних тлумачів релігійних норм. Через те шиїтське духовенство займає високий статус, на відміну від сунітського. Імам у шиїзмі – посередник між людьми та Богом.
У вченні про загробне та райське життя шиїтами стверджується наступне: з правої сторони мосту Сірат буде стояти пророк Мухаммед, а по лівій Алі ібн Абу Таліб, які згідно коранічного тектсу скидатимуть невіруючих в геєну, а рай успадкують ті віруючі, які отримають указ (фірман) від імама Алі. Шиїтське вчення про загробне життя пов’язане із зороастризмом.
Релігійна, політична, обрядова діяльність
Шиїти-імаміти подібно ж сунітам притримуються шаріату. Різниця у культових та правовій практиці невелика, на відміну сунітських толків – мазхабів. Так джафарітський мазхаб права має подібність з шафіїтським. До речі він визнаний сунітами та їхніми чотирма мазхабами. Із особливостей права шиїтів виділяють: хумсу (установа релігійного податку), пятіну (загальний релігійний податок, поруч із закятом), муту (допущення тимчасового шлюбу). Обряд такого шлюбу входив ще в тодішню практику язичницької Аравії, до якої з терпінням відносився і сам пророк Мухаммед. Такий шлюб укладався терміном – одна ніч та 99 місячних років, а з його закінченням припинявся. Суніти запевняють у тому, що в часи Мухаммеда тимчасовий шлюб взагалі відмінили. Шиїтами вважається, що вказана заборона стосується часу правління халіфа Омара, який не мав для цього відповідних повноважень.
Культова діяльність
У шиїзмі набуває свого поширення культ мучеництва. Перш за все культ пов’язаний з трагічною смертю імама Хусейна, а разом із ним інших. У сунізмі траурна хода, страждання та викуплення, що організовуються в роковини погибелі відсутні, а в культі шиїзму обов’язково присутні. Шиїти – імаміти здійснюють паломництва в пам’ятні дати.
Богослов’я
У раціональній теології шиїтів прослідковується близькість з мутазилітською. Представлені вони такими особистостями як аль Муфрід, аш-Шаріф аль –Муртада. Цікаве те, що у спільній праці Насіра ад-діна Тусі та учня аль-Хіллі є поєднання каляму та арабо-мусульманського арістотелізму, тобто філософії. По суті не сунітське, а шиїтське середовище стає благополучним, адже сюди приєдналися такі видатні філософи як аль-Фарабі, Ібн Сіна, Іхван ассафа (Брати чистоти). У творчості Кутб аш –Шіразі можна помітити втілення синтезу філософії осяяння ас-Сухраварді та теософської системи Ібн аль-Арабі та школи ісфаханської філософії, представленої Мір Дамадом, Садром ад-Діном аш-Шіразою.
Езотеричні шиїтські течії
Відгалуженням від вчення шиїзму виступають течії, вчення котрих має більш розвинену систему. Серед відділених в ХІ столітті нашої ери течій шиїзму виділяють: ісмаїлітів, друзів, алавітів (нусайрітів). На даний час вказані групи проживають на території сучасних Сирії та Туреччини.
Ці течі розвинули доктрину з допомогою езотеричної філософсько-гносеологічної системи. Вони стоять «зліва» від імамітів, тоді ж як «справа» — зейдіти. Зейдіти намагаються трактувати імамат в близькому сунітському дусі, заперечуючи те, що імам має божественну природу, а імамат не є спадковим, а виборним інститутом, і не обов’язково імам може походити з роду Хусейна, а й Хасана.
Зейдитами ж визнається законність права влади Абу Бакра, Омара, Османа, Алі також вважається гідним займати пост халіфа. У чому різниця між шиїтами і ними, насамперед в тому, що у них пряме заперечення такії (прихованості імама) та тимчасового шлюбу. Зейдити виробили власну теологію.
Зейдитська теологія розвивається у мутазилітському дусі. Значно пізніше у ХІХ столітті середовищі шиїтів виникають бабіди. Цей релігійний політичний рух зумовлений появою Віри Бахаї, котра пізніше стане самостійною релігією.
Пегас