Народився приблизно 760 року нашої ери, в благочестивій сім’ї візантійського чиновника Ісаака та його дружини Феодоти. Батько займав досить високо посаду при візантійському імператору, іконошанувальник. Був завжди в довірі імператора Констянтина V.
Феофан як і його батько став чиновником при імператорі Левові ІV, досягнув кар’єрного росту – спочатку його призначили в титулі стратора, а потім спафарія. Одружився на дочці імператорського патриція — Мегалі. Шлюб Феофана і Мегали проіснував недовго, а вже після самої смерті імператора Лева, розлучились, обоє обрали чернече життя.
Феофаном було засновано чимало монастирів. На березі Мармурового моря, поблизу Кізіка, в Сигріані, Феофан стає ігуменом монастиря. Феофан характеризується великим суворим чернецьким подвижницьким життям, ніс послух — переписувача богословських книг. Існують свідчення про перебування Феофана серед усіх учасників VII Вселенського собору, на якому зібрались ігумени та архімандрити, проте його ім’я не прослідковується. Разом з константинопольським патріархом Тарасієм напротивагу монахам – студитам займає примирену позицію щодо викликаної розбіжності у питанні розірвання шлюбу візантійського імператора Констянтина VI.
Йому належить твір «Хронографія», який розпочавши так і не закінчив його друг Георгій Сінкел, але перед своєю смертю попросив Феофана це зробити. Твір вважається однією із видатних пам’яток візантійської історіографії. У ньому ведеться розповідь від 284 до 813 року нашої ери (період правління імператора Лева V). Даний твір претендував на всесвітнє визнання. Адже тут описані події, які відбувалися в різних народів, включаючи персів, арабів, варварські племена.
У 815 році — відновлюється іконоборство при імператору Льві V. Феофана викликають за наказом імператора. Оскільки Лев V був іконоборцем, наказав Феофану аби він зрікся іконошанування. Проте Феофан не відмовився, тому і був ув’язнений за непокору і відмову. Іконоборці навіть спалили монастир, який належав Феофану Сповіднику. Через рік Феофан був засланий на острів Самофракія, де й провів останні дні свого життя.
Після смерті «жорстокого іконоборця» — імператора, спалений Феофанів монастир було відновлено і відбудовано його учнями, а нетлінні останки Феофана Сповідника були перенесені в це місце.
Варто відмітити, що Феофан Сповідник був досить добре ознайомлений з антимусульманською працею Івана Дамаскіна. Саме ці дві праці вважалися візантійськими джерелами. які відкривали уяву про іслам. В ХІ столітті нашої ери Анастасієм Бібліотекарем було здійснено переклад «Хронографії» Феофана, а його свідчення та думки щодо ісламу в подальшому вплинули на Західну Європу.
До того ж «Хронографія» Феофана Сповідника була написана на основі думок Анастасія Синаїта, який звернув свою увагу на іслам. Феофаном була сприйнята думка від Анастасія про те, що виникнення ісламу є покаранням православних за їхні ж гріхи.
Праця Феофана Сповідника стала унікальним на той час явищем культурної та літературної спадщини Візантії. Адже ніхто так глибоко не зумів подати іслам як Феофан Сповідник. До Григорія Палами жоден не візьме в руки перо і не напише про релігію арабів.
Вшановується двома церквами – православною і католицькою. Відноситься до лику святих православної церкви. Пам’ять преподобного Феофана звершується 12 березня
Богдан Стрикалюк
