«Серце, серце, будь спокійне…»

Якось Серце бідкалося над людиною в якій жило. Літало з одного кутка в другий, бувало, розбивалося, трепетало, кричало, щоб бути почутим, плакало від болю, час від часу було гарячим чи холодним… За цим всім спостерігав сивочолий Розум, холодний і тверезий, який ніколи не піддавався паніці, бо ж посланий був самим Святим Духом. Спочатку тільки спостерігав, потім, не витримавши, покрутив біля скроні.

– Я б’юся об стінку, б’юся, а нічого не виходить! – в розпачі кричало Серце.
– Та скоро розіб’єшся об неї. З такими темпами і до інфаркту не далеко!

– От завтра моя господиня має співбесіду, хоче влаштуватися на роботу. А якщо не пройде, якщо не візьмуть? – переживало далі.
– Чому не візьмуть? Вона розумна, гарно вчилася. Візьмуть, чого не візьмуть! – заспокоював. – Випий заспокійливе і поспи. А якщо не пройде співбесіду, то нічого страшного не станеться, значить не її, буде щось краще.

Наступного дня всю дорогу Серце трепетало від хвилювання.
– Стій! З тобою і мої нерви не витримають – сказав. – Зупинися, глибоко вдихни і скажи: «Все буде добре!».

– Ага, все буде добре, – швидко відповіло. – Йой, як то страшно, скоро вискочу з грудей! – тремтіло далі.

– Віддай все в Божі руки, Він краще знає, що їй потрібно.
«Серце, серце, будь спокійне, збудься мук всіх і тривог. Все в цім світі не надійне, буде так як схоче Бог!»…

Аудіоверсія притчі

© Юлія Головчин «Притчі»