По аркуші паперу бігав жовтенький Смайлик. Скакав з одного кінця речення в інше, а часом зупинявся посеред граматичної конструкції.- Ну і чого ти тут лазиш? – знервовано спитав його знак Питання.
– Так, так, тільки плутаєшся під нашими ногами, за тебе нас не видно! – крикнув знак Оклику.
У Смайлика затремтіли губки, очка опустив додолу і гірко заплакав. Плакав так щиро, що утворилася калюжа, аж по колінця його маленьких ніжок.
– Ну чому ти плачеш? – по доброму спитав знак Питання.
- Ну не плач вже, просто не вештайся тут більше, – заспокоювала Крапка.
– Я не можу, бо ціль Смайликового життя, робити так, щоб людина посміхалася. – А ви для чого живете?
Розділові знаки задумалися.
– Ну, напевно, щоб з нашою допомогою люди сміялися і плакали, – роздумливо сказала Крапка.
– А нащо, щоб плакали? – спитав Смайлик, – якщо можна, щоб раділа.
Один мудрець сказав: «Ціль нашого життя – заставити Бога посміхнутись». Люди, як ті смайлики: скачуть, бігають, метушаться на сторінках книги Буття. То як же заставити Бога посміхнутися? Злістю? Силою? Обманом? Любов’ю?Правильну відповідь шукайте у вашому серці.
Аудіоверсія
© Юлія Головчин «Притчі»
