ОБРАЗ МАТИР-СВИ, ЯК БОЙОВОЇ ПТАХИ РУСІВ, У ВЕЛЕСОВІЙ КНИЗІ

114Сьогодні ми маємо осмислити великий вітчизнолюбський поштовх, який надали автори Велесової Книги для своїх кревників, аби вижити у цьому жорстокому світі. Ця книга в основному призначалася для виховання воїнів – захисників стародавньої Русі. Та й на сьогодення вона не втрачає своєї важливості. Маємо осмислити героїчну боротьбу наших Предків, взявши на озброєння силу духу аби протистояти ворогам в наш час.

Голова Полтавської спілки письменників України Микола Костенко писав: “І сам виклад історичних подій, і глибинне знання суті тодішньої життя, і світоглядно-релігійні аспекти книги беззаперечно свідчать, що Велесова Книга – історична пам’ятка, яка відображає в усій повноті боротьбу наших Предків за виживання на своїй рідній землі. Це надзвичайно важливо для нас, їхніх нащадків, які реанімують сторінки тієї відчайдушної борні за саме право жити серед ворожих народів”. [7, 25]

У Велесовій Книзі дивовижною мітичною бойовою птахою русичів постає Матир-Сва Слава або Зоря Красна. Книга розкриває нам образ Матері Слави у всій красі поетичного слова. З таким ім’я птаха не зустрічається в жодному іншому творі із слов’янських літописів чи народній творчості, що дійшли до сьогодення. [12, 38; 4, 31]. Та все ж ми маємо безліч матеріалу, що зберігся, як на території Русі, так і інших народів, які підтверджують нам про всеарійське шанування Птахи-Зорі. [2, 67].

У Велесовій Книзі прекрасна вогняна діва має різні імена, які відображають її прояви і призначення. То це просто Мати-Птиця або Птиця Божеська, Птиця Вишня, Мати-Сур’я, то вона має ім’я, яке наближає її до Перуна – Громовиця і Перуниця, або Птиця Віща, або Магура.

Зоря і Веселка.

Перш за все визначимо, що Мати-Слава у текстах Велесової Книги ототожнюється із Зорею:

Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Суне вістяща. […] І так рече Суне, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, позвана Мати, аби Сва поспішила. (ВК,7ж).

 11

Колт 12 ст. із зображенням Матир-Сви. (Житомирська обл.).

Крила-щити.

Є істина, що Життя – це битва. Люди спостерігаючи за природним циклом порівнювали його зі своїм життям. Бачимо щоранку, як Сонце у битві з потойбічними силами народжується, а ввечері заходить через битву, долаючи тим самим дві віхи – народження і смерть. Їх супроводжує Птаха-Зоря, одне крило якої символізує ранок, а друге – вечір.

Всі народи світу дивуються її красі і водночас очікують, що буде провіщати вогняна птаха – перемогу чи поразку:

А Матир Слава співає о трудах наші ратних, і маємо послухати і хотіти брані сурової за Русь нашу і прасвятотців наших. Матир Слава сяє до облаків, як Сунь, і віщує нам побіди і загибель. (ВК,7є).

Оповідач просто зачаровує красою священної Птиці. І окрім визначення її як Зорі можемо побачити і образ різнобарвної веселки, яка постає на небі після грізної зливи, адже вона є Перуницею:

То бо Матире-Сва б’є крилами о боки свої, обаполи яких вогненним сяє світлом до нас. І всяке перо іне красне [*іншої барви]: червоне, синє, мондре [*блакитне], жовте і срібне, золоте і біле. І та бо сяє, яко Суне-Саруме, і колами іде посунь. Та бо то світилася сімома красотами, іже завіщано Богами нашими. І Перунь її зріючи гримить в небі яснім. (ВК,7е).

Поява Матері Слави – заклик до борні.

Як правило битви починалися на світанку, аби запоручитися допомогою священної Птиці, яка проливаючись в світанкових обріях віщує перемогу світлих сил над темними і сповіщає про народження Сонця. Її поява була сигналом до лютої боротьби з ворогами. Віща Птиця, велика натхненниця воїнів Русі піднімалася над військом, оспівуючи звитягу хоробрих ратників:

Бо Матирь-Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати, і комоньству степи скакати, да прах підіймемо воєнь за нами, а ворогам дамо дихати ним. (ВК,7г).

Яко соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матирь-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. (ВК,7д).

І се прилетіла до нас, і сіла на дерево, і співає Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співає пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами. (ВК,8(2)).

Б’є крилами Матир-Сва і кличе нас, якож ідемо за Землю нашу і доб’ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. (ВК,14).

У людини спрацьовує інстинкт самозбереження, тому перед боєм багато воїнів відчувають страх перед небезпекою для життя. І дуже важлива психологічна підготовка до майбутніх жорстоких битв:

О смерті нашій не мислимо, і живот наш на полі [бою] єсь красен. Б’є крилами Матире-Сва Слава і речить нам іти до січі, і маємо іти. І нам ні до пиру, ні до ядва борошняного туком змащеного не бути. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вольна і сильна. (ВК,8).

Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матир-Сви словесами, якоже будуще наше є славне, і течемо до смерті, яко до празднованія. (ВК,14).

Це своєрідна психотерапія, завдання якої полягає в переборенні природного страху перед смертю, у ствердженні краси боротьби за рідну Землю, у переконуванні, що необхідність військової боротьби освячена верхніми, божественними силами, й насамперед Матір’ю Славою, яка є захисницею племені. [6, 130].

Поминальниця.

Матир-Сва дає раду і загиблим на полі бою, оспівуючи їхню славу і ведучи до Лук Сварожих:

То бо Матирь-Сва б’є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Перуниця летить до нас, і тая ріг дава повний Води Живої о живот вічен гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу страчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен, і завжди брат за брата трудиться [*стоїть у бою]. (ВК,7д)

А умре, і до Луки Сварогової іде. А там Перуниця рече: то бо ніхто інший, ніж рус-гординя, ані грек, ані варяг, це славен [*слов’янин] роду славного, і той іде по співах Матиревих. А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. (ВК,7е).

Так слава наша потече до Матирі Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів. То бо нам з тим боятися смерті, яко ми потомки славних! (ВК,7є).

Руси вірили, що життя є вічним і вони пробувши деякий час на небі у Полку Перуновім, знову прийдуть на свою рідну Землю, отримавши нове тіло. Слава здобута у боях буде літати у віках, русичі будуть з гордістю згадувати своєю ратною звитягу, що була у минулому житті. [9, 50].

Родоначальниця.

За Велесовою Книгою ми маємо своїх родоначальників – отця Богумира і матір Славу, яку можна ототожнювати з Матирсвою. Походячи від Матері Слави ми називаємося сло(а)в’янами:

Од них три роди ізійшли, від Славни були. Од тих бо походять древляни, кривичі і поляни, яко перва дочер Богумира імено мала Древа, а друга – Скрева, а третя – Полева. Сини ж Богумира мали свої імена: Сіва і молодший Рус. Від тих походять сіверяни і руси.” (ВК, 9а).

Так як ми походимо від родоначальників Богумира і Слави, то й багато наших імен мають компонент “слав” і “мир”, тим підкреслюючи зв’язок з Першопредками і Родом нашим.

Радниця і пророчиця.

Матир-Сва є доброю порадницею у веденні війни в цілому, а також вона попереджає про нещасні часи для русів. І руси свято вірили в Матір-Птицю, були переконані, що до її голосу треба прислухатися [6, 118]:

Се бо Сварга зове нас і ідемо до неї. То бо то ідемо, як Матиря-Сва співає пісню ратну, і маємо послухати до неї, аби самим не їсти трави і скотину нашу грекам [не] давати. (ВК,7г)

То бо прилетіла до нас Птиця Божеська і рече: “Одійдіть до полуночі і нападете на них, коли ті підуть на села наші”. (ВК,6а)

І ми мали двох ворогів на два кінці землі нашої. І там Болорев перед трудами [*битвами] великими. Ото тут Матирь-Сва, летячи, рече йому, яко смій паднути [*напасти] на гунів оперва і розтрощити їх, і се повратитися на годь. (ВК,27)

Б’є крилами Матир-Сва Слава і верещить нам о труднім часі сушни і мору говяд. (ВК,28).

“Таким чином, – підсумовує відомий методист Григорій Клочек, – згадка про Мати-красную птицю є сильним знаковим образом, що допомагає промовцю емоційно вплинути на слухачів. Вони відчувають себе членами обраного племені, які захищені тотемом – захищені верхніми божеськими силами.” [6, 119].

Бойове шикування русів.

Увагу слід звернути і на методи ведення бойових дій стародавніми воїнами Русі. Дослідниця Велесової Книги Галина Лозко у поясненнях зазначає, що військо русичів шикували у вигляді птиці: голова в центрі – передові загони (тіло птиці), а з боків загони як крила, що оточували ворогів. [2, 108, 152]. Ось як описується цей вид шикування війська:

І да маємо силу нашу по степах – Матирь, Суне нашим вишикувану: а крила обаполи роз’єрщені [*розпростерті] і тіло в середині, а голова Ясуні – на раменах його. (ВК, 7з).

…по-своєму також ішли, Птицею комоньства ставили. І ворога тими крилами накривали, а головою били… (ВК, 20).

У текстах Велесової Книги під Ясуном треба розуміти Перуна, що виступає – ударним полком:

Матир Слава б’є крилами о поли. І ідемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуні. (ВК,7е).

Стає зрозумілим чому допоміжні бокові полки звуться крилами, адже все військо ототожнювалося з бойовою Птицею, що злилася разом зі всім військом. Її дихання відчуває кожен боєць, це дихання одного військового організму, яке діє злагоджено перед ворогом, коли відчуваєш єдність рухів і помислів. На війні або ти єдиний, або ти розбитий. Тому першочергове завдання у бою, розірвати цілісність ворожих рядів. Якщо цього досягнуто, то вже частина перемоги забезпечена, адже втрачається єдність образу, а разом і з тим єдність із Богами:

Себто зріть навколо, да маєте Птицю тую на чолі вашому. А та веде вас до витяженства над ворогами. Се бо брала іних Сва1 і там се одержувала [*перемагала]. І тут красується перед нами і влече [*манить] світами [*кольорами] до синяви. (ВК,18а).

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Давньоруський шолом.

Надбрівні дуги і перенісся мають образ Матир-Сви.

Вислів “і побачите Птицю тую на чолі вашому” можна зрозуміти як те, що Мати Слава очолює все військо, але можна зрозуміти у прямому значенні, що її образ є на чолі, тобто шоломі русів. І дійсно часто шоломи посеред мають планку на переніссі – це тіло птахи, а надбрівні дуги – позначають крила.

Окрім того, слід звернути увагу на руські щити, які мають криловидну форму. І Матир-Сва Слава часто відображалася з крилами у формі щита [4, 37]. На картині Віктора Васнєцова «Сірин і Алконост» (1896 р.) птахи якраз і відображені сидячими на дереві зі складеними крилами за формою щита і співаючими пісні журби і радості відповідно свого призначення. Звичайно, що дана картина відображає вечірню і ранкову зорю. Аналогічно сучасний художник Віктор Крижанівський намалював у гарячих тонах образ Матері Слави. [8]. Подібні зображення крила птиці, як щитів, ми бачимо і на давніх прикрасах русів. [1].

Календар.

Вид вишиковування війська у вигляді Птиці також відображений в календарній системі. Нам відомі опорні точки календаря, які вказують на межі діяльності Зорі. Враховуючі, що доба прирівнюється до року, то вечірнє (осіннє) крило Зорі має межі 4 вересня (Осіння Перуниця) – 4 грудня (Варвара), аналогічно вираховуємо ранкове (весняне) крил: 4 березня – 4 червня. Літня середина між крилами, якраз і визначить нам свято Перуна 20 липня. [10, 35]. Ще зазначимо, що враховуючи положення Птиці, крила якої мають краплевидну форму, можна уявити, розширення щита від початку сходження сонця до повного його виходу, і навпаки ввечері (осінь) – від округлості до сходження нанівець.

Матир-Сва несе Вогонь.

Матир-Сва нагадує нам казкову вогняну жар-птицю. Якщо врахувати, що Птиця уособлює Зорю, як ранкову так і вечірню, то вона, як добра гостя, приносить ввечері людям вогонь з небес і певно таким же чином зранку відправляє це вогнище нагору. В усякому разі, руси вдячні священній Птиці за подарунок, адже вогонь вночі зігрівав їхні домівки:

Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим. І тут піснями поємо одля кострибищ вечірніх... (ВК, 19)

І Матиря співала, тая Красна Птиця, яка несе Пращурам нашим огонь до домів їх. (ВК, 7б).

Ці події, що пов’язуються з принесенням вогню, можна визначити в календарі як свято початку осені, яке припадає на 1 вересня і називається Комин, коли вперше треба було в печі затопити. [11, 3].

За своїм ім’ям і призначенням Матир-Сва близька до ведичного Матарішвана, який як і Прометей чи Фороней, приносить людям вогонь. [5, 142].

У своїх піснях руський народ біля вечірніх вогнищ, уподоблюючись співам Матері Птиці, ушановує славні перемоги воїнів. Ці пісні будуть лунати у віках, закликаючи до нових бойових звершень в ім’я Роду Руського.

Як і Птиця Матир-Сва, ми славимо свої Богів, бо вони нам дали все, що потрібне для нашого життя:

І та буде наша жертва Богам Правим, які суть наші Праотці: ібо се одійдемо од Дажьба і стали славні від славлення Богів наших. Ніколи ж не просимо, не молимо про благо своє. Се бо Боги речуть нам: “Ходіте до Русі, і ніколи ж з ворогами”. Матер-Сва Слава обрала нас співати витяженство над ворогами, і тому віримо, яко слово є про Птицю Вишню, [що] в Сваргу пурхає, летячи од нас.” (ВК, 24в).

Ми онуки-помічники Богів на Землі виконуємо їхню волю і виступаємо співтворцями. В наших силах зробити своє життя щасливим, і, якщо настає потреба, відаємо життя своє за Рід наш, щоб здійснити колообіг душі і знову народитися серед свого вільного Роду.

Світовит Пашник 

Верховний Волхв РПК

Література:

1.   Археологія Украинской ССР. – Т.3 / Баран В.Д. и др. – К.: Наук. думка, 1986. – 576 с.

2.   Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7520 (2012). – 180 с.

3.   Велесова кига: Волховник / Упоряд. Г.Лозко. – К.: Такі справи, 7510 (2002). – 368 с.

4.   Гнатюк Ю, Гнатюк В. Размышление о славянстве, или Чьих же богов мы внуки? – Днепропетровск: Овсянников, 2003. – 72 с.

5.   Калайда Г.І. «Рігведа» для спраглих. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 2009. – 220 с.

6.   Клочек Г. Світ «Велесової книги». – Кіровоград: Степова Еллада, 2001. – 160 с.

7.   Костенко М. Боянів віщі персти // Сварог. – № 17-18. – 2005. – С. 23-26.

8.   Крижанівський В. Боги наші суть великі родичі (Образи). – К.: РПВ,7511 (2003).

9.   Пашник С.Д. Перевтілення душі воїна // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Основи теорії військової справи та бойових мистецтв”, Запоріжжя, 26-27 травня 2006 р. – Запоріжжя, 2006. – С. 47-53.

10. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7517 (2009). – 92 с.

11. Свято Симаргла / упор. С.Д.Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7516 (2008). – 12 с.

12. Шаян В. Віра Предків Наших. – Гамільтон, Канада: Об’єднання Української Рідної Віри, 1987. – Т.1. – 893 с. (Перевидано коштами І. Волиняк, м. Луцьк, 2000 р., 904 с.)