Макс Горкгаймер

FrankfurtУ філософії ХХ століття виділяють  яскравого представника, першого засновника Франкфуртської школи соціологічних досліджень Макса Горкгаймера.

Макс Горкгеймер народився взимку 1895 року в німецькому місті Штутгарт, в  єврейській родині. Батько Макса  важко працював на заводі,  і навчаючись у школі,  досягнувши шістнадцятирічного віку, він  змушений був  залишити  навчання,  і йде на завод, щоб разом співпрацювати з батьком.

Він  навчався у Мюнхенському університеті  в період Першої світової війни. Вивчав філософію та психологію, а невдовзі переїхав в місто Франкфурт – на – Майні. Отримував  знання  та навики в Іоганна Коренеліуса. Несподіваною для нього була зустріч з Теодором Адорно. Між студентами зав’язалася  довготривала  дружба.  Обоє почали плідну працю в площині дослідження соціології. У 1925 р. –   успішно захищає дисертацію по  Імануїлу Канту.З  1930 – 1963 рр. – був призначений  на посаду професора, а у 1951 – 1953 рр. – ректора Франкфуртського університету. У 1930 р. – обирається директором  Інституту соціологічних досліджень у Франкфурті – на – Майні, залишається на цій посаді аж до 1965 року. Очолюючи цей інститут, Горкгаймер  сприяв  розвитку неомарксизму на базі Франкфуртської  школи.  З приходом  нацистської влади, змушений був залишити Німеччину і емігрувати  в Америку. В еміграції  перебував з 1934 -1949 рр.

Інтерес до  Горкгаймера  проявив Колумбійський університет. За згодою працівників цього вищого навчального закладу  був призначений на посаду професора. З 1932 – 1941 рр. – ним видається  журнал «Життя  соціальних досліджень».  Перебуваючи в умовах Другої світової війни, філософ, соціолог Макс Горкгаймер  виступає  з цілою низкою публікацій, в яких осуджує національні та расові непорозуміння. Співпрацює з Теодором Адорно. У 1947 р. – видає разом з ним працю під назвою «Діалектика просвітництва».

Діалектика стала  програмним  висловленням  філософсько – соціологічних ідей у Франкфуртській  школи.  Беручи до уваги  західний марксизм угорця Дьйордя Лукача, відштовхуючись від нього, розробляє  версію франкфуртського неомарксизму в  так званій «критичній  теорії».

У своїй теорії, філософ  намагається  поєднати  мотиви буржуазного суспільства Карла Маркса з ідеями діалектики Георга Гегеля та психоаналізом Зигмунда Фрейда, а також етикою Артура Шопенгауера.  Горкгаймер крім того розвиває  ідею про авторитарну особу, яку висунув Еріх Фром. Він запропонував  програму  досліджень проблем, які стосуються сім’ї і авторитету. У 1936 р. –  видає працю «Штудії про авторитет та сім’ю ».  У 1947 р. – публікує «Діалектику просвітництва». У цій праці  неомарксистська  соціальна філософія  отримала вигляд філософії  історії.

В основу  філософсько – історичної концепції Макса Горкгаймера було покладено ідею божевілля  західно – європейського розуму, який  був пошкоджений  в результаті протистояння  його ж природи  в якості  волі до влади, що подавляє  природнє поза людиною так і у ній.  У книзі Горкгаймера  чітко прослідковуються ідеї Фрідріха Ніцше та Артура Шопенгауера,  які асимілювалися  на ґрунті  франкфуртського  лівого неогегеліанства.

Його концепції  почали розвиватися  у книзі «Потьмарення розуму». Горкгаймер  спільно З Адорно  публікує низку праць, присвячених  критичній теорії  пануючої  німецької соціологічної методології  у США.  Як противагу  західної соціології, Горкгаймер  висуває  якість  основних  завдань  критичної теорії  через послідовність  її соціального обумовлення власних передумов, радикальної критики усіх проявів  пригнічення  нелюдяного характеру сучасного  пізнього капіталістичного суспільства, не лише  у суспільно – економічній  площині, сфері культури та предметно – речовинного  людського оточення.

Спершу  Горкгаймер  поєднував  соціальні корені  з пролетаріатом, якого  вважав  суб’єктом історичного процесу або з гегелівським абсолютним суб’єктом – об’єктом.  Горкгаймер був дуже сильно розчарований   критично – революційними можливостями, покладаючи надію на критично – мислячу  молоду інтелігенцію, відмовляючись  визнавати її як Мангейм у дусі, який  вільно ширяє  в суспільстві.

Інтелігенцію, Горкгаймер розуміє  як одночасну соціально обумовлене  тотальним суспільним  протиріччям  пізнього буржуазного суспільства і свобідною обумовленістю критичної саморефлексії. У  Макса Горкгеймера  ідея  світлого комуністичного майбутнього  витісняється  абстрактною  тугою за досконалим «Іншим», яке не піддається  жодному соціологічному трактуванню.

У  60-70 – х рр. ХХ ст. постановка  концепції  обумовленості знання  Макса Горкгаймера асимілюється ним  у ліворадикальній соціології, що розцінюється західною соціологією як наскрізь буржуазна, відмічена  не викоріненим позититивізмом, заслуговує  лише одного викриття.  Мотиви критики Горкгаймера  також проникли у феноменологічну  критику  соціологічної методології  на Заході.  Ідеї Горкгаймера  при Франкфуртській школі  починають зростати  у 60 – х роках, і різко падати  аж до кінця 70 – х років.

Ідеї  Горкгаймера  виявили інтерес зі сторони  представників феноменології, надалі залишаються  предметом  науково – дослідницької  діяльності  у площині  філософії ХХ століття.

Макс Горкгаймер  помер влітку 1973 року. Його було поховано на міському кладовищі в Нюрнберзі.

Богдан Стрикалюк