У філософії ХХ століття виділяють яскравого представника, першого засновника Франкфуртської школи соціологічних досліджень Макса Горкгаймера.Макс Горкгеймер народився взимку 1895 року в німецькому місті Штутгарт, в єврейській родині. Батько Макса важко працював на заводі, і навчаючись у школі, досягнувши шістнадцятирічного віку, він змушений був залишити навчання, і йде на завод, щоб разом співпрацювати з батьком.
Він навчався у Мюнхенському університеті в період Першої світової війни. Вивчав філософію та психологію, а невдовзі переїхав в місто Франкфурт – на – Майні. Отримував знання та навики в Іоганна Коренеліуса. Несподіваною для нього була зустріч з Теодором Адорно. Між студентами зав’язалася довготривала дружба. Обоє почали плідну працю в площині дослідження соціології. У 1925 р. — успішно захищає дисертацію по Імануїлу Канту.
З 1930 – 1963 рр. – був призначений на посаду професора, а у 1951 – 1953 рр. – ректора Франкфуртського університету. У 1930 р. – обирається директором Інституту соціологічних досліджень у Франкфурті – на – Майні, залишається на цій посаді аж до 1965 року. Очолюючи цей інститут, Горкгаймер сприяв розвитку неомарксизму на базі Франкфуртської школи. З приходом нацистської влади, змушений був залишити Німеччину і емігрувати в Америку. В еміграції перебував з 1934 -1949 рр.
Інтерес до Горкгаймера проявив Колумбійський університет. За згодою працівників цього вищого навчального закладу був призначений на посаду професора. З 1932 – 1941 рр. – ним видається журнал «Життя соціальних досліджень». Перебуваючи в умовах Другої світової війни, філософ, соціолог Макс Горкгаймер виступає з цілою низкою публікацій, в яких осуджує національні та расові непорозуміння. Співпрацює з Теодором Адорно. У 1947 р. — видає разом з ним працю під назвою «Діалектика просвітництва».
Діалектика стала програмним висловленням філософсько – соціологічних ідей у Франкфуртській школи. Беручи до уваги західний марксизм угорця Дьйордя Лукача, відштовхуючись від нього, розробляє версію франкфуртського неомарксизму в так званій «критичній теорії».
У своїй теорії, філософ намагається поєднати мотиви буржуазного суспільства Карла Маркса з ідеями діалектики Георга Гегеля та психоаналізом Зигмунда Фрейда, а також етикою Артура Шопенгауера. Горкгаймер крім того розвиває ідею про авторитарну особу, яку висунув Еріх Фром. Він запропонував програму досліджень проблем, які стосуються сім’ї і авторитету. У 1936 р. — видає працю «Штудії про авторитет та сім’ю ». У 1947 р. – публікує «Діалектику просвітництва». У цій праці неомарксистська соціальна філософія отримала вигляд філософії історії.
В основу філософсько – історичної концепції Макса Горкгаймера було покладено ідею божевілля західно – європейського розуму, який був пошкоджений в результаті протистояння його ж природи в якості волі до влади, що подавляє природнє поза людиною так і у ній. У книзі Горкгаймера чітко прослідковуються ідеї Фрідріха Ніцше та Артура Шопенгауера, які асимілювалися на ґрунті франкфуртського лівого неогегеліанства.
Його концепції почали розвиватися у книзі «Потьмарення розуму». Горкгаймер спільно З Адорно публікує низку праць, присвячених критичній теорії пануючої німецької соціологічної методології у США. Як противагу західної соціології, Горкгаймер висуває якість основних завдань критичної теорії через послідовність її соціального обумовлення власних передумов, радикальної критики усіх проявів пригнічення нелюдяного характеру сучасного пізнього капіталістичного суспільства, не лише у суспільно – економічній площині, сфері культури та предметно – речовинного людського оточення.
Спершу Горкгаймер поєднував соціальні корені з пролетаріатом, якого вважав суб’єктом історичного процесу або з гегелівським абсолютним суб’єктом – об’єктом. Горкгаймер був дуже сильно розчарований критично – революційними можливостями, покладаючи надію на критично – мислячу молоду інтелігенцію, відмовляючись визнавати її як Мангейм у дусі, який вільно ширяє в суспільстві.
Інтелігенцію, Горкгаймер розуміє як одночасну соціально обумовлене тотальним суспільним протиріччям пізнього буржуазного суспільства і свобідною обумовленістю критичної саморефлексії. У Макса Горкгеймера ідея світлого комуністичного майбутнього витісняється абстрактною тугою за досконалим «Іншим», яке не піддається жодному соціологічному трактуванню.
У 60-70 – х рр. ХХ ст. постановка концепції обумовленості знання Макса Горкгаймера асимілюється ним у ліворадикальній соціології, що розцінюється західною соціологією як наскрізь буржуазна, відмічена не викоріненим позититивізмом, заслуговує лише одного викриття. Мотиви критики Горкгаймера також проникли у феноменологічну критику соціологічної методології на Заході. Ідеї Горкгаймера при Франкфуртській школі починають зростати у 60 – х роках, і різко падати аж до кінця 70 – х років.
Ідеї Горкгаймера виявили інтерес зі сторони представників феноменології, надалі залишаються предметом науково – дослідницької діяльності у площині філософії ХХ століття.
Макс Горкгаймер помер влітку 1973 року. Його було поховано на міському кладовищі в Нюрнберзі.
Богдан Стрикалюк
