Сучасна філософія        14 Жовтня 2016        348         1 коментар

Майбутнє як ілюзія?

Приблизно я можу придумати сценарії, які відбудуться з ним в майбутньому. Їх може бути багато, а може – й надто мало. Чи вони справдяться? Сумнівно? Можливо й так? Я знаю точно, що не здатний вирахувати наступні події, які стануться зі мною. На раціональному рівні прогнозування нечасто чітко зрозуміло, що має статися. Ніякими екстрасенсорними здібностями я не володію, тому і передбачати майбутнє не можу. Людська пам’ять пов’язана зі спогадами.

ma

Можна уявляти майбутні події, конструювати їх. Такі уявлення існують лише в нашій уяві, бо вони не є образами ситуацій, які реалізуються з часом.Мабуть, екстрасенсорне бачення, якщо воно існує, не здатне охопити майбутнє цілком. Припустимо, що я передбачу деякі фрагменти, але чи осягну все, що трапиться? Порівнюючи картинки уяви про ситуації, які відбудуться зі спогадами, підтверджую схожість цих двох процесів свідомості. Навіть пам’ять не відтворює всі причини, нюанси минулого. Не зможе і гіпотетичне надприродне передбачення відтворити майбутнє в усій його яскравості, детальності, якості. Можливе майбуття ніколи не буде тотожним з тим, що настане.

Тобто, допускаючи надприродне ясновидіння, все одно цілісне майбутнє приховане від людей за завісою. Можливо щось підгледіти, але це завуальоване споглядання ніколи не побачить те, що колись я буду сприймати. Майбутнє вислизає з нашого розуму, його не охопиш руками; наче пісок, воно просочується крізь пальці. Вкладаючи всього себе зараз, я тим самим створюю Тараса майбутнього. Живу тепер? Минуле проходить, ніхто не наздожене і не поверне втрачене. Теперішність. Дитина часто мріє, ким стане, коли виросте. Чи кожна доросла особа реалізувала свої сподівання? Залишились одиниці людей, які не змінили «ранню» мету. Мрії дитинства відступають перед іншими бажаннями самореалізації. Майбуття, коли воно настає, швидко перетворюється із майбутнього в теперішнє.

Парадокс… Перед нами завжди є тепер: коли люди пригадують щось з власного життя, вони діють в теперішньому, хоча спогади залишилися з минулого; уявляючи, ми також є зараз, навіть переносячись через десятки, сотні років вперед, люди не припиняють існувати тепер. Фантазуючи, кожний індивід здатний відділятися від себе, пересуватися далі в часі, проте що б з ним не відбувалося, теперішнього йому не уникнути. Багато філософів повторювали: ми живемо тільки зараз. І вони мали рацію. Можливо, життя – це величезна кількість моментів, але всі вони сходяться в одній миттєвості, яка триває постійно, зараз.

Будь-яка людина, уявляючи, згадуючи, існує тепер. Відтворені спогади пам’яті – це минуле, сподівання уяви – це майбутнє. Як вони спалахнули, немов блукаючі вогники, так і погасли, занурилися в свідомість. Розум їх породжує, формує образи, фантазія може відвідати різні відрізки часу, та вона створюється волею (не в біологічному сенсі) так само, як і пам’ять. Від теперішнього не врятуватися: воно – основа свідомості. Мислення здійснюється зараз, або не відбувається взагалі.

Ми говоримо: колись я думав про певну мрію чи ідею. Це частина промисленого, яке завжди невіддільне від теперішнього. Я можу уявити осмислення чогось в майбутньому, але здійснюю це уявлення тепер. Коли настане майбуття, буде тепер і, можливо, я відмовлюся осмислити те, що настало. Воно трапилося, отже, існує не десь, не колись, а тут. Майбутнє триває, не завершується, воно постійно є. Ця тривалість, коли ми її не розділяємо, є нічим іншим, як просто цілісністю. Вона – це Ціле, Єдине, Просте, Тривале. До останнього дня людина існує тепер, навіть раптово вмираючи, вона страждає чи спокійно відходить кудись зараз.

Де поділося майбутнє? Воно почалося? Чи настане? Можливо ніколи не відбудеться? Трапляються тільки події в моментах. Майбутнє, таке бажане, таке далеке, незнайоме, невідоме, я йду до тебе чи ти до мене? Тебе немає, ніколи не буде. Ти не настанеш, не прийдеш. Мене не наздоженеш, не з’явишся раптово, зненацька не впадеш, я не зможу тебе сприйняти. Ти не ввійдеш в життя, бо ти – це витвір уяви. Майбутнє – це така фантазія, яку людство сприймає за реальність, не хоче розлучатися з нею. А воно – ілюзія, породжена свідомістю Homo sapiens.

Тарас Клок 

Обговорення: 1 коментар
  1. Олександр сказав:

    Є думка,що час ,як щось таке що тече ,в природі не існує зовсім.Матерія рухається в просторі,а час це якийсь базовий рух матеріі, який дозволяє нам сприймати оточуючий світ.Час ,це “властивість”нашого мозку.Одиниця часу швидше за все звичайний масштаб сприйняття нами оточуючого нас середовища і якщо Земля летить навколо Сонця зі швидкістю 30000 км за секунду,то 30000 км тотожні одній секунді і недарма ми вимірюємо в космосі відстань часовими одиницями.(Світовими роками).Ніякого часу ,як величини яка притаманна матеріі в природі не існує.Це все умовні ,придумані нами речі.Якщо уявити,що Всесвіт з”явився в результаті Великого вибуху частки матеріі розміром (як казав по ТБ один малий вундеркінд) 1 см 3,то що таке один сантиметр коли ми не маємо Сонця,коли наша Земля не обертається навколо нього і коли навіть тих речовин ,за допомогою яких ми визначаємо довжину метра,просто не існує.????Як ідея,подібне ствердження про відсутність часу в природі,принайні мені,здається цікавим,правда не більше того.

    Відповіcти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Реклама
Ми у Facebook