Філософія епохи Відродження

vidФілософією Відродження  слід вважати  сукупність поглядів, думок, які сформувалася  у перехідний історичний період, тобто  від  Середньовіччя до Нового часу.

Характерною рисою епохи Відродження є  затвердження  ідеалу  гармонійної людини з цілісною картиною  світобудови, які розглядаються  як самодостатні сутності,  в тім не через призму абсолютного божества. А тому для неї  є властивими  світський та гуманістичний  характер  космологічних і натурфілософських концепцій.

Епоха  філософії Відродження  синтезувала собою антропоцентризм і гуманізм. Антропоцентризм –  один із філософських напрямків, який ставить людину в  центр  і як вищу  мету  світобудови . Гуманізм   визнає  людину як ціннісну особистість, її право на вільний розвиток, вияв  здібностей,  утвердження  людського блага як  певного критерію  оцінки  суспільних  відносин.

Якщо ж брати у більш вузькому розумінні, то варто зазначити, що вільнодумство епохи Відродження  йшло всупереч  схоластиці  і духовному пануванню церкви, що пов’язане  з вивченням  класичних давніх  творів.

Цей  культурно – історичний період можна  розділити  таким  чином:

1)  Європейський гуманізм – асоціюється здебільшого  з видатними іменами, такими як Альберті, Балла, Еразм Ротердамський, Монтень, Мор,  відкидає  догматичну схоластику, критику  середньовічного мислення, що погрузло  у теологічних і логічних  концепціях;  обґрунтовує ідею відродження людини через дух античного часу.

2)   Наука в епоху Відродження – формування  основи  сучасного природознавства як сучасного вигляду науки. Це в першу чергу пов’язано з інтенсивним розвитком  науково – технічного прогресу  в мистецтві, астрономії, архітектурі, скульптурі, медицині, друкарстві. Наприклад  відому тезу Томи Аквінського, що  мале знання  про високі речі  є кращим ніж  детальне  знання  про  низькі та дрібні речі, протиставляються словами  видатного астронома  Галілео Галілея. Науковець стверджує, що намагається знайти хоча б одну істину про  незначні речі, ніж сперечатися про великі питання, не досягнувши при цьому  ніякої правди.

Для  Кеплера  та Галілея   наукові  питання, які стосуються  сутності світу та сенсу життя  не підвладні навіть самому науковому аналізу.

3) Реформація – процес, який став результатом  перевороту світської і духовної культури.  Цей напрям представлений такими індивідуальностями  як Мартін Лютер, Томас Мюнцер (лютеранство), Жан Кальвін (кальвінізм), Ульріх Цвінглі (цвінгліканство),  Протестантизм  стає релігією, яка проникає  у кожний будинок, що в результаті  приводить  до всезагальної освіти, а в політиці – сатє  формою  правової держави.

4) Тенденція реалізації  та становлення  державно – правової  філософії належить  мислителям  Ніколо Макіавелі, Томасу Гобсу, Джону Локку,  які  поширюють вчення  природнього права, розділяючи мораль і політику.

5) Гуманістична  італійська  філософія  – висловлює  собою гуманістичну позицію, яка  ґрунтується  на ідеалах  класичної  античної культури. Вона представлена  Телезіо, Бруно, Кампанеллою, Помпонаці, Патриці.  У філософії відбувається  перекриття платонівської  думки із розвитком ідей  античного  філософа Арістотеля  з його послідовниками.

Мислителі  досліджують  проблему людського почуття та взаємовідносин, розглядаюаючи людину  як  істоту цілісну, розумну, фізичну, біологічну, якій є властивими інтелектуальність і пристрасті душі.

Культура  Відродження  починає характеризуватись як глобальна  зміна  загальних  світоглядних позицій.  У центрі  світосприйняття  постає не  античний космос, не середньовічний Бог, а людина епохи Відродження.  Людина  – це центр усього всесвіту, творець  подібних  собі, не є  тільки природною істотою, але повноправним володарем над  природою.  Дуже різко змінюються морально – етичні уявлення, головним же виступає людська рівність, важливіше походження людини вважається доблесть.

Починають утворюватися анти аскетичні цінності, проповідують  важливість чуттєвості і людської насолоди,  відроджується античний епікуреїзм. Також відроджується пантеїзм, згідно якого Бог  зливається воєдино з природою, природа ж є єдиним цілим, з якою все взаємопов’язане.

Мистецтво розглядається  як висловлення  творчої людської потенції, у якому людина ніби уподібнюється до Бога.

Богдан Стрикалюк