Законами Ешнунни називається стародавня законодавча пам’ятка Месопотамії. Виникла вона у ХІХ столітті до нашої ери. Вони носили ще іншу назву «Закони Білалами», пов’язані з правлячою династією царя Ешнунни Білалами, при якому вони з’явилися.

Дана пам’ятка має велике значення як для культури так і науки. Це є джерело, з допомогою якого здійснюють дослідження відносин, які склалися у суспільстві держави Ешнунна, а також норм права, що носили соціальний, цивільний, кримінальний характер.

Закони Ешнунни

Археологічні дослідження першої половини ХХ століття підтверджують наявність таких законів у таблицях клинописної писемності, віднайдених в іракському місті Тель Абу Хармал. Тахір Бакір та управління старовини Іраку потрапили на цікаву знахідку. З 1945 – 1947 року – знайдені два набори таблиць – окремих копій стародавнього джерела 1930 року до нашої ери. Помітна була різниця між двома законами – стародавнім та клинописним правом. Перший з них – стародавній  кодекс Хаммурапі, другий – закони Ешнунни.

Закони Ешнуни – це не кодекс, на відміну від Хаммурапі. Із його розділів збережені лише шістдесят. Були написані на давньовавилонському діалекті аккадської мови. Мають вигляд двох таблиць, що позначаються латинськими літерами А та В.

З 1948 року – переведені та опубліковані Альбрехтом Гетце в Єльському університеті. Якщо деякі джерела згадують про створення цих законів правителем Ешнунни Білламою, то Гетце заперечує, поставивши під сумнів сам факт. Гетце відносив таблицю, позначену літерою В до часу правління Дадуші. Гетцем помічено особливий стиль висловлювання.

Ведучий експерт, науковець Єрусалимського університету Реувен Ярон відмітив цікаву річ: важливим та значущим не тільки для нього, а й інших є можливість запам’ятати текст. Візьмемо до прикладу слово «якщо…» – атрибут кодифікації, можна зустріти в двадцяти трьох абзацах. Диспозиція супроводжується точною санкцією: при укусі і відрізанні носа потрібно відшкодувати одну міну срібла потерпілому.

Через закони показується соціальна стратисфакція, зосереджена серед різних класів. Аудиторія законів є досить ширшою за ранні клинописні кодифікації: (мар авілім та марат авілім) вільні чоловіки з жінками; (ашшатум) дружина, (мару) син, (вардум та антум) чоловіча та жіноча стать не лише як об’єкти закону класичного рабства, порушення права, заручниками яких стали раби, зазнавали санкцій.

Науковцем Яроном правопорушення розділено на п’ять груп. Перша група повинна була містити статті стосовно законів, останні чотири групи – мають розташовуватися одна а іншою. Розміщення мало такий вигляд:

  • крадіжка та усі правопорушення, котрі пов’язані з нею
  • неправдиве каліцтво
  • сексуальний злочин
  • нанесення тілесних травм
  • збиток від бика

Злочини носили санкційний грошовий характер (виплачувалися сріблом), в інших випадках – кримінальний (крадіжка зі зломом, вбивство людини, сексуальні злочини заслуговували смерті звинуваченого). Наприклад, якщо хтось уб’є раба господаря, то він несе повну відповідальність перед господарем; коли ж скажена собака господаря вкусить людину, то той повинен відшкодувати свою провину грошовим штрафом. В разі викрадення дівчини у батьків, якщо в цьому їхньої волі не має чи порушенні особистісного права меж власності задіяна смертна кара. Кримінальні справи розглядалися царем.

Пегас