Енума Еліш – літературна пам’ятка Стародавнього Сходу. Датується ХІІ століттям до нашої ери. Це приблизне датування унікальної знахідки, віднесеної ще в епоху другої династії царя Ісіна. Мета вавилонського міфу – піднесення божества Мардука, котрий займає почесне місце серед інших богів у боротьбі з богинею Тіамат (втілення хаосу – світового безладу) для  облаштування світу.

Текст вавилонської давньої поезії про створення світу збережений в таблицях новоассирійського та нововавилонського періоду ще з міст Ашшур, Ніневія, Кіш, Урук.

Енума Еліш

При детальному розгляді тексту можна побачити, що вся значна його частина зайнята прославленням божества Мардука з містом Вавилоном, в якому стає покровителем і захисником. Знайдення цього стародавнього міфу є найбільшою заслугою науковця ХІХ століття Остіна Генрі Леярда. Місцем знахідки послужила бібліотека вавилонського царя Ашурбаніпала в Ніневії (сучасна територія Іраку, поселення Мосул). З 1876 року Георг Сміт опубліковує стародавню пам’ятку Вавилону.

Мова написання книги – давньовавилонська. Сім глиняних таблиць мають сто п’ятнадцять, а то й сто сімдесят текстових рядків. Піддавався важкому реставруванню, але був закінчений. Дублікат пятої таблиці знайшли в Султантепі (сучасна територія Туреччини, місто Шанлиурф).

Епос – найважливіше джерело стародавнього Вавилону, світоглядної інтерпретації космогонічного уявлення. Основною метою слугує викладена  вавилонська теогонія та теологія. Це були різні копії вавилонського та ассирійського царства. Знайдену версію епосу в бібліотеці у часи правління Ашурбаніпала датують VІІ століттям до нашої ери.

Науковці схиляються до думки, імовірніше сам текст має своє походження ще за часу царя Хаммурапі або ж відноситься до раннього періоду ХVІ століття до нашої ери. Інші ж стверджують, що це відбулося пізніше, близько 1100 року до нашої ери. Безсумнівно таблиці могли виконувати ритуальну функцію (церемонія, свято). Стало відомо яке це свято – Акіту або ж інакше кажучи Новий рік у вавилонян.

Енум Еліш містить розповідь світотворення, тріумфу Мардука над хаосом (богиня Тіамат), прославлення його як царя над богами. Закінчується зверненням до бога Мардука через п’ятдесят його імен. Було втрачено не менш важливу частину тексту подальшого розвитку подій, пов’язаних з божеством Вавилону – Мардуком.  Говориться про передачу «таблиці доль» його сину Ану, а далі нічого невідомо. Відомо, що ануннакі  подарували богу Мардуку Вавилон, звівши великий зікурат Етеменанкі та храми для честь самих себе.

В іншій же частині тексту мова йде про викладення та пояснення  імен Мардука, їх нараховується п’ятдесят. Кожна із знайдених семи таблиць стосувалася власне розповіді. Їх можна розділити наступним чином:

  • теогонія (народження богів)
  • створення світу
  • створення людини
  • верхні та нижні боги
  • побудування храму, названого Мардуком «святилищем»
  • прославлення Мардука і служіння йому людьми та богами.

Пегас