Йосип Флавій – юдейський історик, філософ, воєначальник.  Автор унікальних праць «Юдейські старожитності», «Юдейська війна», «Проти Апіона», які складають літературну спадщину історії юдаїзму. Народився 37 року нашої ери в місті Єрусалим, в знатній єврейській сім’ї.

Батько Йосипа Матеягу  був авторитетним священиком і заслуговував особливої поваги юдейським суспільством серед первосвящеників. Його прадід Симон Пселлус – родоначальник династії, патріарх доісторичної сім’ї. Близько 100 року до нашої ери священик Єрусалимського храму Матеягу перебував у дружніх відносинах з юдейськими правителями, перебуваючи у мирі зі всіма юдеями. Матір Йосипа швидше за все мала шляхетне походження від аристократів Близького Сходу та царів Юдеї, котрі померли. Тому про неї так мало відомо. Згідно припущень, Флавій – прямий нащадок Іонафана, а також єврейських вождів, яких описує книга Маккавеїв. Він та його брат повинні були стати служителями культу, приєднавшись до двадцяти чотирьох служителів.

Йосип Флавій

Йосип навчався у рабина – вчителя юдейського закону, будучи вихованим та освідченим як майбутній первосвященик. Підліток  Йосип був дуже добре обдарованим юнаком, усім цікавився. Він заслуговував неабиякої поваги релігійними вчителями. Йосип захоплювався історією сучасного світу та розповіддю про високопоставлених людей.

Моральне формування відбувалося завдяки духовній владі. У шістнадцятирічному віці Йосип залишає суспільство, відправившись в пустелю. Зустрічається з суворим подвижником Ваннусом і під чітким його керівництвом проходить шлях аскета. Флавій почув про садукейське вчення, яке мало в основі ідеали пророків біблійського часу. Найбільше акцентував увагу на особистості Мойсея – вождя, якому вдалося об’єднати розрізнені племена. Для підтримки репутації предків, Флавій вивчає грецьку мову. Як майбутній воєначальник він ознайомлюється з низкою грецьких книг.

У двадцятирічному віці аскет повертається в Єрусалим, приєднавшись до фарисеїв, розпочинає свою діяльність. У низці друкованих статтей зумів побачити фарисейські погляди щодо двох особистостей – пророка Івана Хрестителя та Ісуса Христа з міста Назарет. Підтримував відносини з найбільш впливовими юдеями, на яких тримали злобу прокуратори з царями.  Двадцяти шестирічний Йосип володіючи красномовством зумів звільнити з римських кайданів одновірців.

Зі зростом настроїв суспільства, виявилися невдоволення зі сторони жителів Єрусалима щодо диктаторської влади. Флавій стає воєначальником десяти тисячного війська. Отримує одну перемогу за іншою, спочатку в Гемалі, Вірсавії, Тиверіаді та Іотапаті.  В момент атаки Веспасіаном , Флавій не підняв меч за наказом імператора Тита для вбивства юдеїв, але здався в полон із залишком малої кількості у своєму військовому загоні.

Ця історія, що трапилася з імператором Титом вплине на подальший розвиток Флавія. Перебуваючи в ув’язненні міста Іотапат Флавій передбачає  миттєву смерть римського імператора Нерона. Веспесіан побачивши добрі наміри Йосипа, знаходить йому майбутню дружину, з якою чомусь не склались відносини, причини цього нам невідомі. З 71 року нашої ери – у статусі вільного римського громадянина.  Але пізніше Флавій поєднує шлюбне  життя з юдейкою із Олександрії. У них народжуються троє синів.

До того ж Флавій мав офіційну дружину – єврейку-гречанку, освідчену, оскільки її характером приверталася увага багатьох із чоловіків. Від шлюбу народжені два сини: Флавій Юстус та Флавій Симонід Агріппа.  Йосип ні в чому не мав потреби, ні в будинку, ні в громадянській свободі. Прикував інтерес до літератури, створюючи власні книги про головний народ – юдейський.

Займається креативною діяльністю. Пише фундаментальну за розміром багатотомну працю «Юдейська війна». Автором описуються події десятиліть країни єврейського народу – Юдеї. У передмові міститься екскурс історії євреїв, згадується про нащадка царя Давида – Ахаза з іншими царями. Бурні емоції викликані через осаду і руйнування Єрусалиму військами римського імператора Тита Веспасіана. В період правління Доміціана працює над працею «Автобіографія», не припиняючи роздуми про юдейську війну.

Звинувачений істориком Юстусом Тиверіадським у приниженні сотень людей, котрі ні в чому не винні, що заперечено Флавієм. Флавій не приймав участі у народному повстанні, що призвело до кількатисячних смертей. Флавій у всілякий спосіб старається виступати у ролі адвоката юдеїв. Навіть в «Скарзі на юдеїв» відстоює позицію і стверджує про наклепи та обман в сторону юдейства. Єврейська історія переказувалася Флавієм у книзі під назвою «Юдейські старожитності». У цьому творі детально подають слова щодо використання міфів стародавніми ізраїльськими племенами. З поглядів Флавія видно домінування культури нащадків коліна Юди та Давида над іншими у біблійні часи.

Колосальні праці історика виконують функції джерела, на яке досить часто спиралися отці Церкви. Воно використовувалося Ієронімом, Євсевієм, Тертуліаном. Мало відомо про смерть Флавія, оскільки його робота продовжувалася при дворах імператорів. Можливо імператором Доміціан був присутній під час  смерті Йосифа Флавія.

Йосиф Флавій помер, за одними підрахунками науковців близько 100 можливо 110 року нашої ери в  Римі. Після смерті, праці Флавія набули актуальності і популяризації  з середини XVI століття. Вони вважалися напівдокументальним романом.

Пегас