Принцип очевидностіФакт є факт. «Проти лому, нема прийому» — так зараз говорять.
На противагу, можуть сказати, що і це є відносним. Наприклад, існує так званий філософський камінь, або парадокс про зелений (чи будь-який) колір. Суть в тому, що зелений колір може трактуватися по-різному, і під ним може розумітися, як і різноманітні відтінки зеленого, так і решта кольорів.
Це приклад внутрішньої логіки, яка правильна в собі, але до дійсності не має відношення. В житті поняття «зелений» є більш окресленим і означає певний відрізок у спектрі видимих для людини кольорів. Представимо, що при пожежі у приміщенні треба рятуватися через відкриті зелені двері, а не через закриті сині. Навряд чи знайдуться люди, що у такій критичній ситуації будуть займатися псевдофілософією, бо в противному випадку вони можуть заплатити не тільки здоров’ям, а і власним життям.Чим факт частіше повторюється, легко перевіряється, або, ще краще, може використовуватися у практичній діяльності, тим він очевидніший і наближається до істини.
Сама по собі будь-яка думка, ідея, світогляд і т.д. є продуктом свідомості людей, і лише тільки життя показує її істинність/неістинність.
Цей принцип можна назвати емпіричним (від латин. «емпіріо» — дослід).
І б настільки ми не вважали будь-що «дуже і дуже правильним», на практиці результат може бути протилежним.
Звісно ідеї не приходять в свідомість просто так. Існує наступна схема: від споглядання – через аналіз – до практичного застосування. І знову по кругу.
- Туманність відносності
«Все пливе – все змінюється».
Здається, наочний приклад відносності, хоча і в даному випадкові можна стверджувати, що зміни є постійними, а не відносними, як процес можна трактувати, як стабільність.
Наприклад, комп’ютерний інженер не має «абсолютних оргтехнічних знань», адже людина не може знати, який діаметр такої-то деталі, скільки міліграм вона важить, сама остання версія програмного забезпечення і т.д. і т.п. І незважаючи на все це незнання, все-таки чомусь комп’ютерна техніка лагодиться і ремонтується. Це відбувається по тій причинні, що людині і не потрібно знати абсолютно все, достатньо того, що їй необхідно в її індивідуальному повсякденному житті.
Як на думку Автора, є парадокс відносності. Коли стверджується, що все відносно, то абсолютизується відносність. Також можна вказати на непослідовність «відносників» (релятивістів). Вони із великим бажанням сумніваються у чужих поглядах, але забувають про одну річ. Вони також можуть помилятися, і їх філософія відносності може також бути неправдою.
Інколи доходить до абсурду і логіка від очевидного страждає. Наприклад, коли існування/не існування будь-чого признається рівносильною. По залізній логіці, яка виходить із практичного життя, слідує, що або річ існує, або – ні, а третього не дано.
- Принцип практичності
Звісно розум помиляється, і знання можуть бути не тільки не точними, а і помилковими. Але це не проблема, бо з часом вже зайве відсіюватиметься. От у минулому, були переконанні, що Сонце обертається навколо Землі, що наша планета плоска, і що існують світлороди та теплороди.
Практика відкинула все це і багато іншого. І Автор переконаний, що і в майбутньому хибні уявлення зникатимуть під ударами очевидності.
Попри відносність знань, ми все-таки пристосувалися до життя. Людство свідомо не вживає смертоносні рослини, не стрибає у річку наповненою крокодилами, не бере оголеними руками кабель під напругою
, і не робить інших подібних дурниць. Та й чи варто нам знати все ? Жодна людина не може фізично осилити доступні на сьогоднішній час знання людства, які далеко не повно відображають картину світу.
Добуті знання в першу чергу повинні мати практичний, він же прикладний характер. Тому, будемо будувати своє життя на тому, що лиш точно знаємо. І не треба боятися протилежного, бо як говориться: «правда завжди випливе на поверхню». А від себе Автор добавить, а поки будемо жити тим, що є.
Даний принцип ми назвемо прагматичним.
- Аналіз, аналіз і ще раз аналіз
Але і не варто абсолютизувати принцип очевидності/емпіричності. Прикладом, може слугувати теж саме Сонце, адже якщо просто дивитися на небо, то Сонце справді рухається по ньому. Хоча ми тепер чітко знаємо, що це ілюзія, і її пояснення в нікого не викликає ніяких сумнівів.
Тому ідеї мають перевірятися із часом.
Ще треба не забувати, що на перші рази можна просто помилятися, не побачивши явище в динаміці, не врахувати всі факти і т.д. Тому аналіз ніколи не може бути зайвим, і тому приходиться використовувати метод проб і помилок.
Назвемо даний принцип раціональністю.
- Фактаж і спекуляції
Спекуляціями називають не тільки методи нечистої конкуренції, а й і філософські думки. Зрозуміло, що фактаж є ціннішим за спекуляції. З іншої сторони спекуляції можуть перетворитися із абстрактної філософської сфери у категорію очевидного. Але є лише один такий спосіб і це таж сама непогрішима практика.
І тому, варто довіряти ідеям, концепціям, пропозиціям, світоглядам, що містять у собі, щонайбільше фактажу, і щонайменше спекуляцій. І навіть люди, які теоретично з цим принципом не погоджуються, верховенство фактажу над спекуляціями в житті охоче йогозастосовують. Ніхто ж не буде просити духів зробити обід, побудувати дім і подібне, а самі добре знають, що тільки самі зроблять дані речі.
Як кажуть: «На Бога надійся, а сам не сиди».
- Принципи і випадки
Принципи, по-суті своїй, є різновидом спекуляції, а випадки, так чи інакше, є безперечно проявом очевидності.
Звісно принципи можуть відноситися до переважної частини будь-яких сукупностей, але вони являють собою, як-не-як, певне узагальнення, якщо не сказати спрощення. Наприклад, чоловіки схильні до групового спілкування, але це не означає, що серед них не має любителів спілкування тет-а-тет. Тому, окремі випадки не повинні автоматично підпадати якимось узагальненими принципам/уявленням, чи вважатися непотрібними чи навіть шкідливими.
Отже приходимо до висновку, що наші погляди мають незрівнянно меншу значимість, ніж дійсність. Ми повинні бути готові змінювати власний світогляд під впливом фактів, а не триматися за неправду, яка нам дуже подобається чи тим більше підходить.
- Принцип оптимальності
Але це не означає, що різні випадки настільки не подібні, що не можуть бути систематизовані. Так існує декілька виходів із конкретної ситуації, але все-таки існує найкращий варіант, який найменш витратний із усіх можливих варіантів.
Це подібно до рівнянь (включаючи і квадратичні), де х може набувати таких значень:
— не мати розв’язку – проблема не вирішується взагалі;
— певний діапазон чисел – є декілька варіантів вирішення;
— весь діапазон чисел – всі варіанти підходять;
— один числовий розв’язок – лише одне вирішення.
В даному випадкові не варто плутати оптимальний (найкращий із реальних) і з ідеальним варіантом. Ідеальний варіант рідко коли може бути оптимальним, зазвичай він просто нереальний та недосяжний.
Тому, шукаймо оптимальність у будь-якій ситуації.
- Відповідність і міра
А тепер розглянемо принцип адекватності. Як говориться: «Все — отрута, все – ліки, тільки міра визначає те чи інше».
По-іншому, все це можна назвати «золотою серединою». Спирт входить у склад значної кількості ліків, але надмірне споживання його, як широко відомо, призводить до погіршення всього здоров’я організму людини та її соціальної деградації.
Почуття міри завжди потрібне, адже перегинання палиці, майже ніколи не дає позитивного результату.
Але не треба забувати про адекватність. Наприклад, чи станете ви люб’язно просити ґвалтівників: «шановні добродії, чи не забажаєте дати спокій пані, яка категорично проти статевого акту із вашими персонами !». Чи візьмемо іншу ситуацію: чи варто забивати людину до смерті, якщо вона вас обізвала матом ? Питання, як видно, риторичне.
- Повинна бути основа
Але без спекуляції, принципів та інших узагальнень/спрощень розуму не можливо обійтися. Тому варто їх будувати на фактах. Ми не повинні використовувати принцип заради принципу. Він повинен мати чітку основу і точку опори.
Наприклад, ніхто не буде осуджувати вимушене вбивство з метою самооборони. А чому ? А тому, що у смертельній ситуації спрацьовує інстинкт самозбереження, бо в противному випадку людина просто загинула.
Назвемо даний принцип обґрунтуванням.
Дмитрук Андрій
