Першу групу ведичних ортодоксальних шкіл складають: веданта, міманса, санкх’я, йога, ньяя, вашешіка, другу – чарвака-локаята, буддійська, джайнізська. Ведичні філософські школи розвивають ідеї Упанішад: первосуще – це абсолют та брахман, світ індивідуальної душі та відношення до нього, пошук засобу досягнення достовірних знань. При розгляді проблеми ведичні школи важко розрізнити, зокрема йогу, санкх’ю, мімансу, деякі з напрямів веданти. Наприклад «Йога-сутра» містить слово про санкх’я –йогу, класичні санкх’я та йогу.
Отож, перша самостійна ведична школа – веданта формується в період середньовіччя VІІ-VІІІ століття нашої ери, найавторитетніша і популярна. Ведантою були перероблені ідеї таких шкіл рання міманса, санкх’я та буддизм, де останній залишався її противником. У підході Шанкари веданта здійснює сильний вплив на всю філософію Стародавньої Індії. Щодо міманси можна сказати, що визначають два її етапи формування: рання (пурва-міманса)та пізня (уттара міманса).
Для ранньої проблемою постає ритуал, пізньої – пізнання істини речей. Виокремлюють низки таких шкіл. У VІ столітті утворюється школа Джайміні, потім Кумаріли, в кінці – Мурарі. Пурва – міманса як уява про всесвіт не є досконалою, оскільки в ній відсутня одна із важливих проблем – первинна субстанція. Етика має еклектичний характер, релігія – політеїстична. Центральна проблема для пурви- міманси – дослідження дхарми, справи обов’язку, де головним вважається звершення жертвоприношення в день того чи іншого божества.
Про школу санкх’ї дізнаємося із трактату, датованого і написаного в ІV століттям нашої ери автором Ішваракрішною. Твором санкх’ї освячується вчення, за яким основи світу є дечим, що позбавлене свідомості. Говориться про існування первинної матерії – пракріті та абсолютної душі – пуруші. Відтак санкх’я – дуалістична філософія.
Ньяя – індуїстська школа, котра займалася розробкою методологічних проблем: диспут, діалектика, логіка, теорія пізнання. Витоки бере у пізньоведичний період розвитку ритуал жерців –ерудитів та екзегетів жертвоприношень, переходячи у ваковакью (диспут). Терміни та концепції згадані у сутрах Паніні датовані IV століттям до нашої ери, коментарями Патанджалі – ІІ століття до нашої ери.
Основоположником школи вважають мудреця Патанджалі. Як і школа санх’ї, йога визнає дві субстанції – пурушу та пракріті (дух і матерію). Відбувається ототожнення з пракріті, а це призводить до таких речей як: розгортання космосу, формування живих істот та сансари. Пуруша ніби залежний від пракріті, здатен приписувати якості її ж самої, вважаючи себе вкинутим до світу народження та смертей. Єдиний вихід – звільнення пуруші від пракріті та ототожнення з нею, що може бути досягнуте тільки завдяки практиці йоги. У системі йоги описані вісім ступенів: яма, ахімса, ніяма, асана, пранаяма, пратьхара, дхарана, самадх.
А зараз про кожну із них. Яма слугує принципом морального вдосконалення, де важливою залишається ахімса. Ахімсу розглядають як ненасилля, спричинення шкоди живій істоті. Ніяма є принципом релігійної практики (вивчення сакрального тексту, поклоніння Богу, повторювання Його імен). Асаною слід вважати позу в медитації чи спогляданні. Пранаяма відноситься до дихальних вправ, пратьяхара – відсторонення почуттів та досягнення безпристрасності, дхьяна – споглядання, дхарана – зосередження на об’єкті, котрий обрав, самадхі – транс або ж розуміється той, що веде до звільнення.
Закінчує список ведичних шкіл вайшешіка. Школа вашешіка зміщує основний акцент на знаннях.
Пегас
