За правління царя Ашоки (260-218 рр. до н.е.) буддизм стає найвпливовішою релігією в Індії. Спочатку, цей правитель підтримував всі релігійні течії однаково, але після знайомства з ченцем Нігродхою, він прийняв вчення Будди. При ньому було побудовано безліч храмів, а монахи отримували з його скарбниці кошти на чотири необхідності (їжа, одяг, дах над головою, ліки).

Це призвело до того, що приймати чернецтво стало досить вигідно, і люди почали приєднуватися до сангхі з матеріальних розрахунків. Багато хто, не будучи офіційно визнаними членами громади, самовільно одягали чернечий одяг і видавали себе за таких. Це підривало авторитет Сангхі.

Щиро віруючі монахи стали обурюватися таким станом речей. І коли настав час упосатхі, деякі з них відмовилися брати участь у цій священній церемонії разом з нечистими монахами-єретиками.

Імператор наказав своїм міністрам домогтися проведення церемонії. Один з міністрів скликав протестуючих ченців і спробував їх переконати, але ті не піддавалися на вмовляння. Тоді міністр вихопив меч і почав відсікати їм голови, одному за іншим, поки не дійшов до ченця, в якому з жахом побачив брата імператора. На цьому різанина закінчилася.

Імператор був дуже засмучений цими вбивствами. Він звернувся до старця Моггаліпутту Тісу, який порадив скликати Третій Буддійський Собор.

Проведення собору випало  на 250 рік. Місцем проведення стало  місто Паталипутре. Всього в зборах брала участь 1000 ченців, очолював його все той же старець Моггаліпутта Тіса.

В процесі обговорення, був остаточно сформований Палійскій Канон, в тому вигляді, в якому він існує зараз. Тобто, розділений на три частини – Дхамма, Винаю та  Сутту, з загальною назвою «Тіпітака».

Найконсервативніша школа Тхеравада виділилася як канонічна. А дві буддійські школи – Сарвастівада і Дхармагуптака, були оголошені єретичними. Перша, за те, що вважала минуле, сьогодення і майбутнє одночасними. Друга, за те, що шанування її послідовниками Будди межувало з обожнюванням. Згодом, обидві ці школи стали популярні в північно-західній Індії і в Середній Азії.

Була проведена перевірка ченців на чистоту віросповідання, шляхом опитувань. Ті, чиї погляди виявилися єретичними, виганяли з громади.

За деякими відомостями, глава собору Моггаліпутта Тіса, на основі всього почутого на соборі, написав книгу Катхаваттху – збірник міркувань про канон. Однак, це історично спірне питання.

Після закінчення собору,  імператор  Ашока вибрав дев’ятьох ченців і послав їх  місіонерами, в інші країни.

Іван Гудзенко