Теорія простору і часу Канта

kantЗа  поглядами  німецького  філософа Імануїла  Канта у явлення  людиною  про  простір  та  час  не застосовані до світу  як цілого.  Такі  уявлення можуть  бути застосовані  до  звичайних  фізичних  явищ та  подій. Простір та  час за  твердженням Канта – це не  речі і події. Їх не можна  спостерігати, оскільки за  природною  сутністю  мають інший характер.  Простір з часом  обмежують собою  у визначений  спосіб  речі та події,  так як їх  порівнюють  з  предметною  системою.  Справа  в тому що  вони  безпосередньо  відносяться  не до  реального  емпіричного  світу  речей  або  подій, швидше  за  все  виявляються  тим духовним  інструментом, завдяки якому  пізнається  світ.

Дві  філософські  категорії  можуть  функціонувати  як  інструменти спостереження.  Якщо  людина  спостерігає  визначений   процес або ж  подію,  то  водночас її   інтуїтивно  локалізує  у  просторово-часову  структуру.  Таким  чином  простір  і час можна  характеризувати  як  деяку  упорядковану  систему не на  основі   досвіду,  а таку що  використовується  і застосовується  у ньому.  Проте  такий  підхід  до  простору  та  часу  є  складним,  коли  намагаємося  його  застосувати  у площині,  яка  виходить за  межі  досвіду.  Кантом  була  подана  невдала  і  подвійно  помилкова  назва  «трансцендентальний  ідеалізм».
Це  власне  стало  приводом  для  читачів  вважати  Канта  ідеалістом,  оскільки  той  відкинув   фізичні  речі,  реальність  їхнього  існування,  тим  самим  видаючи  за  чисті  уявлення  або ж  ідеї.   В дійсності   Кантом  були  відкинені   емпіричний  характер   та  реальність,  які приписуються   для  фізичних  речей  та процесів.  Важкість  стилю Канта  вирішила  його  долю, він  був приречений  залишитися   основоположником  німецького  ідеалізму.  Філософом  підкреслювалася  дуже  важлива річ:  фізичні  речі є реальними, а не  ідеальними  у просторі  та  часі.

На  його  думку  в  чутті  повинні   бути  включені   деякі  моменти,  які  зробили  б  його  активною  здібністю  людини.  Людина тому   сприймає за законами,  загальними для істот  її  типу,    що  крім  багатоманітної  матерії, неповторно  багатьох  відчуттів  є чуттєві  форми. Тобто  існує  щось  в нас  самих,  яке  відповідно  надає    предметної форми, інакше  кажучи  подає  сам  предмет  у просторі  та часі.  Саме  тому  Кант  вважає простір  та час  формами  чуття.  Вони  є  специфічними, оскільки  ще  називаються  апріорними чуттєвими  формами.

У  дослідженні   апріорних  форм  чуття  Кант перш  за  все   бачить   зацікавлення  трансцендентальної  естетики.  Для  визначення  простору  та  часу  як  апріорних  чуттєвих  форм,  Кантом  вводиться  ще  одне  поняття  «чисте споглядання».  У  спогляданні  немає  такого, щоб  належало  відчуттям, згідно  твердження  Канта. Маючи  на  увазі   простір  та  час,  мислитель  відразу ж  переходить  до  аналізу  іншого  виду  споглядання,  яке  виникає  внаслідок  низки   теоретичних  процедур, що  йдуть  одна  за одною.

В  тім  проблема  простору  та  часу  не   є  природно науково,  а філософською. Відтак   і сам  підхід  –  філософський,   оскільки   тут  не йдеться  про  простір  та  час   як  властивість  речей  самих  по  собі,  а  швидше  маються   на увазі  форми  наших  чуттів.  По – перше ним     досліджується   « суб’єктивний» (людський), а не  «об’єктивний»  час світу.  По – друге   суб’єктивне   є  об‘єктивним  для  людини так  і  людства.

Кантівський  простір  та  час  або  ж  його  постулатування  у  «Критиці  чистого розуму» відбувається  за  єдиною  схемою, можуть  зустрічатися  відтінки розбіжностей. Постулат  перший   стверджує,  що  простір  та  час  не є  емпіричними  поняттями,  що  виводяться  із  зовнішнього  досвіду.  Другим  постулатом  простір  та  час  визначаються   як  необхідні  апріорні  споглядання,  які  покладені  в основу усіх  споглядань. Третій  постулат  визначає,  що  простір  та час  не  є  дискурсивними,  загальними  поняттями,  але чистими   формами  чуттєвого  споглядання.  У четвертому  постулаті   мова  йде  про  те,  що  простір  та  час  представлені   нам  як  безкінечно  дані  величини.

Характеризуючи  час,  було  додано, що  він  має  тільки  один  вимір,  оскільки  різні  часи  не  існують  разом,  таким  чином  різні  простори  можуть  існувати  не  один  після іншого,  проте  одночасно.  Кант   не  заперечує того,  що  уявлення  про  простір   та  час  приходять   разом  з  речами,  але  в них  немає  гарантій  всезагальності, необхідності;  окремі  акти  сприйняття  не  дають  сили  критеріїв, форм, які організовують  досвід. Але     Кантом  констатується,  що  зі   суворою  необхідністю  ми   сприймаємо  предмети  як  дані  у просторі  та часі.  Кант  робить  висновок, згідно  якого  наша  свідомість  «початково»  до  усякого  досвіду  повинна    апріорно  оперувати, фактично  оперує  своєрідними  всезагальними  критеріями,  які  дозволяють  встановлювати предметне  положення,  зміну місця  предметів, констатувати   відношення  послідовності  та  одночасовості.

Філософ   намагається  довести,  що  простір  та час  як  форма  даності  предметів –  це  особливі  споглядання, уявлення.  Чому  простір  та  час   у  філософії  Канта  вважається  «чистою  формою  споглядання»?   Час  та  простір в  Імануїла   Канта  єдині. Так  як   різні  часи   є  частиною  того ж  самого  часу, то  аналогічно  буде  із  простором. Уявити  простір  та  час або ж  охопити їх  –  означає   піднятися  над  їхніми  «частинами».  Достатньо  нам  спостерігати  чи  уявити   час  у  якійсь  точці,  так   відразу  прийдеться  припустити   деяку   часову  лінію,  те  ж  саме  стосується  і  простору.

Таким  чином  Кант робить інший  висновок  щодо  часу:  першопочаткова  уява  про  час   дається  нам  як  необмежене. Новітність  кантівської  теорії  полягала   у  тому,  що  завдяки  їй  було  затверджено «принцип  доповнення»   світу  речей   у  співвідношенні  до  свідомості суб‘єкта  і об‘єктивного ним  пізнання.  У  трансцендентальній  естетиці  він  став  називатися  принципом не  вичитування,  чуття  та  форм  по  відношенню  до будь-яких  процесів  досвідно-практичного,  а також  теоретичного  засвоєння  часу.

Богдан  Стрикалюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Новий ресурс про християнство

Рубрики
Ми у Facebook