Слово «Талмуд» у перекладі з івриту означає – вчення. Так називають звід юридичного та релігійно-етичного положення рабіністичного  юдаїзму, який єдності охоплює Мішну з Гемарою. В іудейській традиції є фіксацією усної Тори, яку було відкрито на Синайській горі Мойсею поруч з писемною Торою. Талмуд є розгорнутим коментарем до Мішни.

З появою книгодрукування назву Талмуд замінили на Гемара (з арамейської мови означає – сповнення). Талмуд як слово вживалося  найчастіше, на відміну від Мішни та Гемари. З першого тисячоліття до нашої ери Палестина та середня Месопотамія виконують роль центрів єврейської культури. Створювалися рабіністичні школи в провінції Галілея, в місті Тиверія, Сепфоріс, Кесарія.

Талмуд

Ними продовжувалася традиція (ще за часів другого храму фарисеї виступали її носіями). Потрібно відмітити, що в період Вавилонського полону існували  чоловічі духовно навчальні заклади, один із таких в місті Нехардеї. Але найбільш поштовх зумовлений появою на світовій арені вчителя юдейського закону рав Абби Аріха. В результаті загибелі міста, рабіінстичну школу перенесли в інше місто- Пумбедіт. Поступово формується другий центр рабіністичної науки в місті сура.

Палестинська та месопотамська  рабіністична школа перебували паралельно, конкурували між собою, обмінювалися взаємними думками. Внаслідок діяльності було складено два масштабні за розміром коментарі до Мішни: Палестинський або як його ще називали «Єрусалимський» та Вавилонський Талмуд. Єрусалимський вдалося закінчити в середині IV століття, а Вавилонський – з середини VІІ  століття нашої ери (пов’язаний з арабськими завоюваннями).

Мова написання Талмуду – іврит. У текстах арамейських діалектів   помітні  такі: галілейський, арамейський (за звичай йдеться про Єрусалимський Талмуд), юдейський, вавилонський, арамейський (використовуються у Вавилонському Талмуді). Тому арамейська мова є більш близькою для тих, хто створював Талмуд; до розмовної форми діалекту.

За основною структурою Талмуд співвідноситься з Мішною. Вавилонським Талмудом охоплені седери Мішни, проте в їхніх межах включені ним не усі з трактатів. Єрусалимський – обмежується пятьма седерами з вхідними трактатами, на які не було складено вавилонську Гемару. У ньому ми бачимо перелік розділів наступних трактатів: зраїм (стосується сільськогосподарських циклів). Вавилонським Талмудом в седері  Зраїмі «посіви» охоплюється трактат Брахот, тоді ж як Єрусалимським – одинадцять.

Ось назви трактатів: Брахот, Пеа, Дмай, Кілаїм, Швііт, Трумот, Маасрот, маасер шені, Хала, Орла, Біккурім. Другим трактатом Талмуду є Моед (у перекладі з івриту – призначений час)  здійснюється опис єврейських релігійних свята: Шаббат, Ерувін, Псахім, Шкалім, Йома, Сукка, Бейца, Рош-ха-Шана та інших. Третім по рахунку трактатом вважаються «Жінки»(Нашім) – приписи щодо укладення та розірвання шлюбу: трактати Євамот, Ктуббот, Недарім, Назір, Сота, Гіттін, Кіддушін.

Четвертим трактатом слугує Незікін – стосується дискусій матеріальної власності та принципу суднобудівництва.: Бава Кама, Бава Меція, Бава Батра, Маккот, Швуот, Авода Зара, Хорайот, Сандехрін. Зрештою пятий трактат Кодашім – усе  що стосується храмового богослужіння, багате джерело свідчень щодо культу Другого храму: Зевахім, Механот, Хуллін, Бехорот, Арахін, Трумот, Крітот, Меіла, Тамід.

Нарешті шостий трактат Тохорот – містить питання ритуальної чистоти. Про неї  мова йде в дванадцяти трактатах Мішни та у Вавилонському та Єрусалимському Талмудах, особливо в трактаті під назвою «Нідда». Біля чотирнадцяти текстів, котрі створила Вавилонська рабіністична школа отримали назву «малі трактати». Хоч вони не співвідносяться з трактатами  Мішни  і будь-якими розділами Талмуду, проте мають галахічний авторитет.

Пегас