Фарисеї – це один  із  трьох ізраїльських релігійних напрямків іудаїзму який  існував   поряд з садукеями і ессеями, носило державний характер. Сформувалася течія в епоху Другого Храму, і лягла в основу сучасного іудаїзму. Фарисеями був записаний звід правил іудаїзму, який носить назву Талмуд.

Поняття фарисей походить від єврейського кореня, який перекладається на українську  мову, як відокремлений.  Присвоєння саме цього поняття до назви релігійного вчення обґрунтовується біблійними подіями періоду звільнення євреїв з вавилонського полону.

Після євангельських подій фарисейство стало сприйматися як синонім лицемірства. Однак критика Христа фарисеїв була спрямована не проти їх вчення, але проти їхніх вчинків, які вони здійснювали як будь-які грішні люди. З вченням фарисеїв Ісус якраз погоджувався , але демонстративну набожність, яка була властива фарисеям, Христос не схвалював .

Єврейський історик I століття Йосип Флавій відносить фарисеїв до однієї з трьох релігійно-філософських шкіл. Особливу увагу в своїх працях він зупиняє на теологічних розбіжностей фарисеїв та саддукеїв. Він вбачав, що остаточно релігійна течія фарисеїв сформувалося в боротьбі з садукеями, які взяли під свій контроль храмове богослужіння.

Соціальна мета дотримання закону, даного Богом Мойсею, у фарисеїв повністю збігається з метою садукеїв, і полягає вона в тому, щоб створити велику державу, великий Ізраїль, виконавши пророцтво дане Аврааму. Пророцтво говорить про євреїв, як про народ, який буде водієм і вчителем усіх інших держав і народностей. Але ця соціальна мета у фарисеїв з’єднується з особистою метою кожної людини, з метою вічного спасіння.

За політичними поглядами фарисеї близькі з садукеями, але їх теологічні погляди значно відрізнялися . Фарисеї вірили у вічне життя, у воскресіння мертвих і в напередвизначення . Також вони підтверджували той факт, що Бог і людина мають можливість особистого спілкування. Вони стверджували, що між Богом і людиною є не тільки закон, як вважали садукеї, а й те, що між ними існує постійне спілкування, яке іменувалося богоспілкуванням. Фарисеї століттями накопичували мудрість і знання, відмовлялися від багатьох життєвих благ. Майже всі вони були вихідцями з народу і не належали до аристократії. З цієї причини вони були популярні серед народу, який довіряв їм набагато більше, ніж їх противникам садукеям.

Головною справою життя фарисеїв було вивчення і тлумачення священних книг, не тільки Тори, а й книг інших пророків, Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Псалтиря Царя Давида та інших. Також вони чудово знали усну Тору (тлумачення на Тору), саме фарисеї є творцями Талмуду, якій є нічим іншим, як записаний Усний Закон і тлумачення на нього. Фарисеї були найбільш освіченими людьми свого часу, велика кількість годин в день вони присвячували вивченню письмового закону і знали його досконально. У народі їх вважали мудрецями, здатними роз’яснити будь-який епізод Святого Письма.

Створення і розвиток синагогальної літургії належить саме фарисеям, які через відсутність можливості проводити службу в Храмі, влада над яким була сконцентрована в руках садукеїв, стали збиратися громадою для проведення молитовного служіння, літургії, поза Храмом. Пізніше ці місця зборів стали називатися синагоги.

Після руйнування Другого Храму в Єрусалимі саме фарисейські рабини стали лідерами і вождями свого народу, а сучасний іудаїзм є їх наступником. Навчання і праці фарисеїв визначили подальший розвиток іудаїзму.

Ольга Степаненко