Ми всі знайомі зі святом Святого Миколая, принаймні в західному світі. Натхненням для свята був християнський Святий Миколай (285-342/343 рр. н. е.). Святий Миколай був відомим чудотворцем, відомим своєю благодійністю, покровителем моряків, дітей та інших.

Життя Святого Миколая.

Святий Миколай був історичною особою. Про справжнього святого Миколая ми знаємо дуже мало, а наші джерела про його життя походять із століть після його смерті. Багато з них засновані на усних традиціях і християнських творах.

Згідно з джерелами, святий Миколай народився в Патарі, Лікія (сучасна Туреччина) у багатій християнській родині десь у 285 році нашої ери. Він був дуже благочестивим юнаком і дуже молодим осиротів. Деякі історії стверджують, що велика частина його спадщини була вкрадена. Незважаючи на це, він відзначався своєю благодійністю та милостинею. В одній історії він таємно віддав свої гроші батькові трьох бідних дівчат, щоб вони вийшли заміж. Він подорожував на Святий острів, і під час свого плавання там зміг дивним чином вгамувати шторм і врятувати свій корабель. Через це та інші чудеса він є покровителем моряків.

Його дядько був єпископом Міри (Демре в Туреччині). Молодий святий пішов у гості до свого дядька, але виявив, що той помер. Тоді місцева християнська громада обрала його своїм єпископом, що було звичаєм пізньої античності. Під час гонінь на християн імператором Діоклетіаном (303-313 рр. н.е.) стверджують, що Миколай був заарештований і ув’язнений. Він дивом вижив і став лідером християнської церкви під час правління Костянтина Великого. Є деякі свідчення, що Микола був присутнім на Нікейському соборі, і що він був поборником православ’я. В одному з описів нібито він ударив по обличчю єретика Арія.

Святий Миколай був явно високопоставленою людиною. Вважається, що він зупинив солдатів, які грабують мирних жителів у своїй провінції. Відома легенда розповідає, що він врятував життя трьох полководців, страту яких призначив сам імператор Костянтин. Ці розповіді вказують на реальний вплив і політичну владу, яку мали християнські єпископи в Римській імперії до 4-го століття нашої ери. Деякі автори стверджують, що святий Миколай помер 6 грудня 342/343 року нашої ери. Його кістки зрештою були доставлені до італійського міста Барі, і тому в деяких описах він згадується як святий Миколай з Барі. Його мощі поховані в базиліці Святого Миколая. Криміналісти перевірили фрагмент кістки і встановили, що він датується 4 століттям нашої ери. Сьогодні святому Миколаю поклоняються як святому багато християн, особливо представники Православних Церков. Біля південного узбережжя Туреччини є острів, названий на честь християнського єпископа.

Після його смерті було розказано багато історій про чудеса святого Миколая. Дійсно, його часто називають «Миколою Чудотворцем». Через свою милосердя та доброту до молоді він став покровителем дітей. В одній історії він повернув із мертвих до життя трьох дітей, які були вбиті м’ясником, який мав намір продати їхню плоть як м’ясо під час голоду. Його культ зростав, і Феодосій III наказав побудувати над його могилою базиліку.

У середні віки культ Святого Миколая поширився по всій Європі та на Близькому Сході. Під час Реформації його культ був придушений у багатьох країнах, але продовжував процвітати в католицькому та православному суспільствах. У Голландській Республіці до 17 століття Святого Миколая святкували 6 грудня. Під час цих свят діти отримували подарунки. Голландська версія Святого Миколая, яку ласкаво називають Сінтеркласс, була привезена в Америку ще до революції.

Американський поет Клемент Кларк Мур написав вірш про святого Миколая і зобразив його як веселу людину, зовсім не схожу на благочестивого й аскетичного християнського єпископа. Мур також описав Ніколаса як людину що катається на санях, запряжених літаючими північними оленями. Це виникло прямо з уяви поета. У 1880-х роках відомий карикатурист Томас Наст почав малювати Святого Миколая в червоному костюмі з білим хутром. На початку 20 століття в Америці Святий Миколай перетворився на Санта Клауса.

Не обійшов своєю увагою день Святого Миколая наш геніальний поет Іван Якович Франко. Як глибоко віруюча людина він написав 2 легенди про Святого Миколая які  я нижче пропоную вашій увазі:

Чудо з утопленим хлопцем

У Києві дзвони дзвонять, радість немалая,

Бо то празник, день святого отця Николая.

Плинуть човни, люду повні, по Дніпру водою,

Аж де церков Николая стоїть над рікою.

Помолилися прочани, радісно вертають,

Густо весла хвилі крають, а гребці співають.

В однім човні муж побожний, міщанин заможний,

Що святого Николая чтитель був неложний.

Обік нього його жінка, гарна, як калина,

На руках своїх тримає одинака-сина.

Усміхається дитятко, ручки простягає,

У дніпрових чистих водах образ свій хапає.

Втім, нараз хитнувся човен із боку до боку,

Зляклась мати, і дитина бух в воду глибоку.

Стрепенувсь Дніпро, у хвилях щезла враз дитина!

Наче грім, прошибла батька нагла втрата сина.

Сам за ним би в воду скочив, та плавать не вміє;

Сам би згиб, щоб тільки син жив, та ніщо не вдіє

Лічиться човен, кожда хвиля батька серце крає,

А ще дужче бідна мати плаче та ридає.

Далі мовить батько: «Годі! Більше не журімся!

До святого Николая щиро помолімся.

Як на теє божа воля, він на нас погляне,

Він дитині нашій бідній сам за батька стане».

І молились довго, щиро, з рясними сльозами

В своїм домі опустілім перед образами.

І заснули по молитві. Почало світати,

Іде ключник від Софії церкву відмикати.

Наблизився, надслухує, що за дивне диво?

В церкві десь дитина плаче! Він вертає живо,

Кличе сторожа від церкви, двері відмикають

І на плач той на дитячий швидко поспішають.

І що ж бачать? На коверці дитина малая,

Мокра вся лежить, де образ отця Николая.

Дали знати по всім місті, що така причина,

Щоб сходились пізнавати, чия се дитина.

А ті бідні батько й мати, що в сльозах поснули,

В сні узріли Николая й ті слова почули:

«Ви не плачте, добрі люди, не тратьте надії,

А спішіть чимборше в церкву святої Софії!»

Пробудились батько й мати, сон оповідають…

Серце радісно в них б’ється, в церкву поспішають.

І вже здалека почули: плаче їх дитина!

О, як радісно до серця притис батько сина.

Але мати з тої втіхи стала мов німая,

Лиш ридає при іконі отця Николая.

Рознеслося на весь Київ, на всю Русь святую,

Як Николай з Дніпра витяг дитину малую.

 

1. Чудо з ковром

В славнім місті Цареграді сталася пригода:

Проявив бог славне чудо для всього народа.

На далекім передмісті там хатина вбога,

В ній робітник жив старенький і жінка небога.

Працювали, заробляли, весь вік з горем бились,

Та бідніших рятували і богу молились.

Та ще здавна звичай мали: лепта хоч малая

Йшла від них рік в рік для бідних в празник Николая.

Та змогла їх старість, слабість, годі заробити,

Ледве-ледве вистарчало з дня на день прожити.

Аж ото надходить празник Николи святого.

Як почтити день той славний, коли в хаті вбого!

Журяться старі обоє. Жінка й промовляє:

«Слухай, мужу, день Николи ось-ось наступає.

Як побрались ми з тобою, в злій чи добрій хвилі

День святого Николая ми врочисто чтили.

Чи ж на старість ми покинем звичай сей побожний?

Чи ж наш дім на сеє свято так вже й не спроможний?

Адже ж нам недовго жити, нікому й лишати,

Чи ж не ліпше все й остатнє богу в жертву дати?

Ось гляди, ковер старенький, ще моєї мами!

На, продай, а буде радість в празник сей між нами».

Муж послухав сеї ради, вельми звеселився,

Взяв ковер і, йдучи в город, богу помолився.

До базару шлях неблизький, він і поспішає,

Аж ось муж якийсь поважний його доганяє.

Привітався. «Куди, діду?» – «На базар, панотче!

Сей ковер іду продати». Що за нього хоче,

Пан питає. «Вісім злотих за новий давали,

А тепер – що ласка ваша. Ми б не продавали,

Та ось празник наш, Николи, а в хатині вбого,

А ми все привикли чтити день сього святого».

Каже пан: «Се діло добре! Твій ковер хороший,

Хочеш? Ось тобі за нього шість дукатів грошей».

«Се замного, любий пане!» – став старий казати,

Але пан узяв коверець, дав йому дукати.

Дід оглянувсь – нема пана! На базар спішиться

Та прохожі, базарові, стали з нього кпиться.

«Що ти, діду, одурів чи очі проплакав?

Де ти свій ковер подів? З ким ти тут балакав?

Таж при тобі не було нікого видати!»

Дід говорить: «Ні, був пан, дав мені дукати».

Поки дід там сперечався, купував, що треба,

Його жінка жде на нього, як на бога з неба.

Аж приходить пан старий, їх ковер тримає

І до неї ось яке слово промовляє:

«Муж твій, мій старий приятель, любий серцю мому,

Він просив мене занести сей ковер додому».

Се сказав, поклав коверець та й пішов із хати,

Поки здужала бабуся хоч слово сказати.

Здивувалася бабуся, жаль їй став на мужа:

«От яка душа скупая! От душа недужа!

Пожалів ковер продати! А пощо держати?

Чи сто літ ще хоче жити, чи на той світ взяти?

І пожалів – і задля кого? Для старця якого?

Ні, для господа самого і його святого!»

Так міркує в серці своїм щирая бабуся

І рішає: «Ні, віднині я з ним розійдуся!

Ні, віднині він не друг мій! По отсім коверці

Я пізнала, що не має він любові в серці!»

Аж ось муж прийшов, веселий до хати вступає,

Все приніс, чим день празничний святкувати має.

Є і свічка, є й кадило, і вино, й олива…

Втім, поглянув, а там жінка плаче нещаслива.

«Що тобі, моя дружино?» – щиро він питає.

Тут бабуся жаль і біль свій в словах виливає.

Слухає дід, дивується, далі мовить: «Мила,

Їй же богу, я не знаю, що ти говорила.

Хто тобі сказав, що коврик я жалів продати?

Глянь, за нього се купив я, ще й приніс дукати».

«Як то? Ти продав коверець? А се ж по-якому,

Що знайомий твій приніс нам той ковер додому?»

«Мій знайомий? – дід аж скрикнув. – Жінко, я нікому

Не давав ковра й не мовив, щоб ніс нам додому».

Тут обоє враз замовкли, у обох та сама

Думка блисла – дід докладно розповів про пана,

Що купив ковер; бабуся сплеснула руками:

«Се ж той самий, що ковер наш тут приніс, той самий!»

«Але хто се був?» – міркують. Поруч як сиділи,

На ікону Николая разом погляділи

І пізнали те обличчя, усміх і поставу…

Рознесли ту вість по місті господу на славу.

У день Святого Миколая не лише діти можуть очікувати на подарунки. Адже диво трапляється кожного дня просто необхідно бачити його. Дорослим теж потрібне диво. Подарунок це не лише солодощі, смартфон, ноутбук чи інші матеріальні речі. Сказано, бо в Біблії:  « Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить з уст Божих”. Не лише матеріальним буде жити людина, але духовним.  Завжди ми потребуємо нематеріальних подарунків зцілення. Стукайте і вам відчинять. Просіть і дасться вам.

Найкращий подарунок це любов та увага близьких. Не кожен може дозволити собі робити дорогі подарунки в матеріальному грошовому еквіваленті. Не забуваймо – завжди можна зробити щось своїми руками. Це може бути спечений тортик, печиво “миколайчики”, власноруч виготовлена прикраса або допомога в певній справі. Можемо подарувати своїм близьким вірш, пісню чи організувати вікторину або квест і чудово провести час.

Просімо в Святого Миколая здоров’я, кохання, миру, спокою в душі кожної дюдини. Нехай диво святкової ночі торкнеться кожного з нас і обдарує добром мудрістю, мужністю, надією, любов’ю та вірою. Нехай кожен загадає своє бажання і нехай воно обов’язково збудеться!! З Днем Святого Миколая Чудотворця!!!

Джерела

1.https://classicalwisdom.com/people/saint-nicholas-the-real-santa-claus

2.https://www.ifranko.name/uk/Verses/DavnjeJNove/Legendy/DvaChudaSvNykolaja.htm

Богач Наталія

Поделитесь эмоциями

Супер статья
2
Я доволен
1
Любовь
1
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Релігія

Історія релігій

Історія релігій є галуззю релігієзнавства, займається вивченням процесів розвитку та змін релігії, соціально-культурного зв’язку. Релігієзнавство ...
Іслам

Аліди. Хто такі аліди?

Аліди — ісламська община, що походить від четвертого мусульманського праведного халіфа Алі (правління 656–661). Вони ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.