Політична теорія Платона – перша суспільна доктрина в грецькій філософії (грецькі філософи — тут). Платон починає розглядати людину в соціальному значені.
«Людина – істота політична», — Арістотель
Політика – наука про відношення людей не в етичному, а в ієрархічному значені.
Платон пропонує свою теорію: формування держави і суспільства на принципі «взаємодопомоги». В його державі повинно бути 3 верстви населення: філософи, військові, ремісники і землероби. Філософ вважав, що за умов демократії до влади приходять «недостойні», а тому керують лише для себе. Тому в Платона була, свого роду тоталітарна держава, в якій повинна була бути міфологія в яку всі будуть вірити. Перше покоління в неї не повірить і їх доведеться ув’язнити або навіть вбити. Вчений з’ясовує, що повинно бути у світогляді людини, щоб держава розвивалась правильно. Таким чином правителями у нього були філософи – правителі теоретики. Це вважається однією з причин утопічності держави Платона.
Військові та філософи у його державі не повинні мати приватної власності. У нижчої верстви населення – ремісників та землеробів – вона зберігається. Платон говорить, що потрібно ліквідувати «родини». Всі народжені діти відправляються у спеціальні інститути, школи, де визначатиметься до якого класу вони належатимуть. Вивчаються такі предмети як: арифметика, геометрія, астрологія + музика (як вчення про гармонію).
«- Чи будуть такі люди щасливими? – Ні !», — відповідь Платона в одному з діалогів
Платон вважав, що повинне бути загальне колективне щастя, а індивідуальне – не лише не потрібне, а й погане. Мистецтво не повинне підкреслювати гедоністичні ідеї, воно повинно виховувати героя, який не бажатиме духовного спокою. Мистецтво, таким чином, слугує політичним цінностям. Платонівська держава нав’язує свою форму правління для всіх.
