Улюблені читачі! Брати та сестри!
Інколи трапляється в житті так, що людина нічого не втративши, проживає життя з відчуттям банкрутства: з одного боку в її руках доступ до багатьох можливостей; в її руках доступ до інформації, якого людство не могло собі уявити ще якихось 20 років тому; однак, з іншого – відчуває глибоку незадоволеність, порожнечу в душі. Парадоксально, чи не так? Однак, саме з такого парадоксу розпочинається причта про одного молодого чоловіка, який пішов з дому свого батька. Євангельська притча про блудного сина – історія, що починається не з гріховного падіння, а з ілюзії, пристрасного захоплення достатком; не з голоду чи відчуття, що немає за що прожити завтрашній день, — а з марнотратної свободи, яка здається свіжою водою для мандрівного в пустелі. Однак, її кінець – суцільна порожнеча, втрата, що завершується духовною катастрофою. Багато що ми витрачаємо даремно: «вбиваємо» час, бо життя деяких людей надто нудне; надмірні сили та потуги в праці, втрачаючи при тому здоров’я; кошти, ресурси, які можуть не приносити бажаного результату.
Передаючи повчальні слова Спасителя Христа, Євангеліст Лука говорить просто, але з неймовірною точністю, на яку нам варто звернути увагу: «І, зібравши все, молодший син вирушив у далеку країну й там розтратив маєток свій, живучи розпусно» (Луки 15:13). Що означає, що цей син розтратив маєток свій? «Витратити» в цьому контексті означає дещо більше аніж вписати даний фактор в межі економічних категорій; окрім цього, тут мова далеко не про моральну слабкість людини. Євангеліст Лука залишив нам опис зі слів Ісуса Христа мислення людини, яка своє життя сприймає виключно як ресурс для споживання, замість того, щоб розглянути повсякденну даність від Бога як дар, засоби для служіння. Тому й не дивно, як зауважує Іван Златоуст, що гріх блудного сина розпочинається не з блуду, а з нетерпіння «бути сином». Чому? Що викликає в людині відчуття втомленості від синівства? Синівство передбачає навчання поціновуванням Божим дарам і прояву довіри, послуху, терпіння; в той час як ресурсний характер мислення передбачає негайним оволодінням та використання без жодної відповідальності – лише заради задоволення мимолітної пристрасті та жаги, яка безпідставно, інколи, зовсім нічим не виправдана. В такій ситуації людина залюбки хоче користуватись Божими дарунками і при цьому без докору сумління залишатись невдячною Творцеві і жити поза домом – осередку Божественної волі та присутності.
Святе Письмо формує в людині поміркованість, не відкидання матеріальних благ, а глибоке розуміння та усвідомлення справжньої їх мети, походження, доцільності її використання, джерела їх походження. Чому тільки не сприяє сучасна реклама. Один із концептуальних засновників реклами в бізнесі Девід Огілві зауважив, що найголовніше ній не вона сама, а красивий, привабливий, гучний заголовок, який спонукує у потенційного споживача звернути увагу на рекламний товар та послугу, тим самим викликаючи споживчий апетит. Такий апетит в багатьох випадках виступає спробою поліпшити собі настрій черговою новою покупкою, розвіяти нудьгу. Посил рекламного засилля – формування та підвищення апетиту для вже ситого соціуму або для тих, що ледь-ледь зводять кінці з кінцями, представивши на подіум ряду послуг та речей як новітніх ідолів, без яких неможливо прожити сьогоднішній день. Апостол Павло попереджав у своєму посланні до галатів: «Дивіться, щоб хтось вас не полонив філософією та марною оманою…» (Кол. 2:8). Марнота та марнотратство – одна з філософських візій культури споживацтва. Саме ж користолюбство як форму споживацтва, апостол називає ідолопоклонством. Це не скульптура до якої моляться і приносять жертви; це не зображення навколо якого водять хороводи і провадять різноманітні ритуали та язичницькі літургії. Поклоніння ідолам в його глибинному та духовному сенсі – стан серця, яке не належить Богові; це ділянка людської душі, в якій існують лише її пристрасні та бажання не спрямовані на любов до ближнього, а також відсутній будь який порив та спрага долучитись до блага, світла, бажання стати частинкою Божого єства. Ідол як зовнішня красива обгортка, як камуфляж чи макіяж, за яким часто ховається зміна акцентів – здатності не бачити себе справжнього, натомість створюючи позицію втечі від самого себе. Ідол – це те, що займає в серці місце Бога, визначає наші рішення, формуючи лише страхи та обіцянки щастя.
Марнотратство – не тому порок та ідол, що людина використовує речі, а тому, що речі починають використовувати людину. Межі в таких взаєминах – немає. Людина в такій ситуації стверджує, що саме вона є володарем ситуації, і що в будь який відповідний момент, вона може зупинитись. В результаті – порожнеча в душі, постійна незадоволеність, нудьга, втрата сенсу і втрата вірного орієнтиру в Божій оптиці – побачити нужденного та голодного, бачити вбогого та знедоленого. В тому, як каже ап. Яків, є правдива побожність кожного християнина. Це не лише прийти в храм, зробивши розумний набожний вигляд, створивши ілюзію святої людини, але – мати від Бога здатність побачити божественне в потребуючій людині. Св. Василій Великий зазначав, що зайве в наших коморах – це вкрадене у голодного. Він наголошував на цьому, бо споживання навіть матеріальних речей – це завжди про наш моральний вимір, штрихи нашого духовного портрету. До того ж, світ в якому ми живемо – не безмежний; а ближній – не абстракція чи комп’ютерна симуляція, яку можна перезавантажити, вимкнути на деякий час.
Відштовхуючись від цього, давайте обміркуємо: чи говорять наші матеріальні апетити, бажання та прагнення про нашу поміркованість, цінність нашим ближнім, любов’ю до Божественного? Інколи життя пересічного, номінального християнина нічим не відрізняється від пересічного споживача: варто лише покинути поріг храму, як одразу перші думки спрямовані не осмисленню проповіді, духовних піснеспівів, або ж духовних ретритів, що спонукують до практичних кроків духовного життя. Інколи, життя окремих мусульман, буддистів, або ж навіть людей з їх побутовим «атеїзмом» демонструють значно поміркованішу позицію, аніж тих, хто себе йменує людьми, пов’язаних з церквою та християнством.
Поміркуймо, до чого котиться марнотратний, пожадливий та спожавацький світ в якому живемо? Статистичні дані звіту в Програмі ООН з довкілля демонструє сумні тенденції щодо споживання. Щороку у світі викидається понад 1,3 мільярди тон харчів, в той час як сотні мільйонів людей в країнах Азії та Африки живуть у стані хронічного недоїдання. Війна в Україні показала повний та абсолютний безкарний цинізм безконтрольного та зажерливого марнотратства. Людському зарозумілому, пожадливому споживанню немає кінця й краю. Дослідження проведені Гарвардською школою громадського здоров’я свідчать, що надмірне споживання жодним чином не корелює зростанням щастя людини. Натомість навпаки – супроводжується тривожністю, відчуттям внутрішньої порожнечі, депресивності. Марнотратство є одним з засобів насилля над ближнім. Надмір – то не стан матеріальної чи духовної нейтральності. Як зазначає у «Бесідах на Євангеліє Матвія» Іван Златоуст, марність трат – то «викрадена можливість іншого жити», адже кожна зайва річ у домі заможного має свого невидимого адресата – бідного.
Під прицілом образу блудного сина нині всі – діти, молодь, навіть люди старшого та похилого віку. Чому? Доба цифровізації в умовах легкого доступу до реклами в Інтернеті та соціальних мережі створили цілісну культуру демонстративного марнотратства, де цінність людини вимірюється видимістю успіху та кількістю накопичених речей. Тік токерне середовище, інстаграмні візуалізовані зображення спонукують таких глядачів до прагматизму без моральної відповідальності; пріоритетів кількості над якістю, формуючи фрагментовану увагу зі зниженням здатності до глибокого осмислення. В таких умовах і при такій ситуації так складно побачити найголовніше – що ти маєш достатньо, і маєш абсолютно весь потенціал даного Всевишнім. Це напряму перегукується з культурою демонстративного споживання в соцмережах, де життя перетворюється на вітрину, а людина — на рекламоносій. Златоуст у проповіді попереджав: коли людина починає жити «на показ», вона поступово втрачає внутрішній погляд, бо весь зір спрямований назовні — на оцінку інших. Такий підхід приводить до розгляду людини як засіб, а не як ціль. І як результат – зіпсовані дружні відносини, втрата цінності подружнього життя та шлюбу, складність налагодити контакти з різноманітними людьми. Ісус Христос, Господь та Спаситель попереджав та застерігав в релігійному контексті книжників та фарисеїв: «Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, бо ви подібні до гробів побілених, що ззовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти. Так і ви: назовні здаєтеся людям праведними, а всередині сповнені лицемірства та беззаконня» (Матвія 23:27-28). В іншому уривку з Євангелії Ісус попереджає: «Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!» (Івана 7:24).
Нинішній популярний мем «таролічників» та «тарілочиниць» вжитих у сленговому варіанті є соціальною трагедією сьогодення з усіма їх деструктивними наслідками. Коли стосунки зводяться до примітивної формули «дати — взяти», душа втрачає здатність бути жертовною. Максим Сповідник проповідував, що любов — це вихід за межі власної користі. Там, де користь стає головним критерієм, любов деградує до бартерного обміну послуг. Що ж ми маємо в наслідок втілення такої моделі у свою повсякденність? Що відчуває наша душа, наші емоції в той момент? Куди линуть наші думки і в який напрямок скеровується наш розум – один із центрів осердя нашої душі та тіла?
Ісус Христос з Назарету, наш Господь та Спаситель прийшов дати прозріння та ясність в свідомість людини; подарувати істинне спасіння, без якого їй не побачити краси та величі Божественного Царства. Ще задовго до наукових експериментів сучасності, Він навчав і зауважував, що щастя людини не залежить від достатку її маєтків та інших земних речей. Фактично, Ісус надав рецепт виходу зі стану тривожності та депресивності і закликав дбати про найцінніший скарб, який нетлінний, який завжди буде з нами, і який завжди матиме цінність понад усі земні накопичення, на які ми можемо безкінечно витрачати: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Матвія 6:19-21). Якщо ми почуваємось зраненими мартнотраством і ніщо наше життя більше не втішає, Бог сьогодні може допомогти нам дати нове серце і мати нове життя. Всевишній через пророка Єзекиїля ствердно нагадує таким: «І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті» (Єзекиїля 36:26). Слідування за Ісусом, Його вченням та принципам допоможе загоїти всі травми та болі завданого марнотратством. Звертаючись до Бога в молитві, можемо переживати Божественну втіху та радість, Світло та усвідомлення того, що маємо в моменті – тут та зараз.
Блудний син не тому названий таким, що був злим, а тому що захопився ілюзорністю омани надлишку. Йому здавалось, що весь світ за порогом батьківського дому зможе дати йому щось значно змістовніше, захоплююче, більше життя, смаку та омріяної свободи. І, отримавши, натомість, лише порожні жмені, опинився в самотності сам на сам з власним докором сумління, опинившись не в омріяному раю, а в стані докору власного серця. Його марнотратство виявилося далеко на святковою фейєрією, а духовним голодом; пам’яттю, спогадами про колишнє життя в батьківському домі. І саме такий духовний голод і став для нього справжнім джерелом Пробудження життя, адже «Блаженні голоді та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть» (Матвія 5:6). Блудний син усвідомивши усю глибинну падіння та наслідки марного витрачання, не залишає для себе ліпшого варіанту, як повернутись в обійми свого Батька, чи ж навіть просто залишитись наймитом в нього. Люблячий батьком його не просто приймає, а одягає йому перстень, робить пишну гостину, влаштовує музики та танці, адже син, що був пропав – знайшовся.
А що, коли хтось із нас, усвідомивши, почувається немов блудний син з бажанням повернутись до батьківського дому? Важливо не зосередитись на тому скільки ти раніше марно всього витратив і як ти безглуздо жив. Найнеобхіднішим кроком стане піти до батьківських обіймів – місце справжнього затишку, світла та тепла, джерела блаженства. Найважливіше – зосередитись на батькові і на тому, що ти вже, тут і зараз отримав в момент твого просвітлення, простору надії та майбутнього. Адже батьківський дім – це не місце, де забирають свободу, а осередок свободи, який не передбачає марнотратства. Це не простір, де людина принижена, — це осередок, в якому вона може побачити саму себе, попередньо втративши. Притча Господа Ісуса Христа з Назарету про блудного сина – не осуд, а божественна алегорія, в якій змальовується Отець Небесний і прагнення Його зустріти кожному, хто опам’ятався на своїх земних стежках. Це дороговказ усім, хто втомився від марнотного життя та спустошення – прийти до божественного дому, в обійми Батька Небесного, Який чекає кожного.
Євгеній Распопов
Шановні читачі! Ви прочитали текст цієї проповіді. Якщо Ви не маєте друкованого примірника Євангелії і бажали б отримати, напишіть на e-mail: odger998@gmail.com
