З розпадом СРСР атеїстичні навчальні заклади перейменовувалися на інститути, відділення та кафедри спеціальності «релігієзнавство». Таким чином ознайомилися з невеликим коротким історичним екскурсом стосовно розвитку цієї наукової дисципліни.
В період незалежності, завдяки сумлінній роботі науковця Володимира Лубського у 1997 році виходить праця «Релігієзнавство», обсягом у чотириста вісімдесят сторінок. Можна сміливо говорити, що це найперша із його наукових робіт. У 2010 році колективом науковців Горбаченко Тетяною, Володимиром і Марією Лубськими, Андрієм Яковенко створюється навчальний підручник, рекомендований для вишів України. Це викликано національним пробудженням українського суспільства і прагненням збереження традиції і самобутності духовної культури народу, переданих від попередніх поколінь зі звільненням від атеїстичного світогляду.
Поступово у соціумі формувалася релігійна свідомість, котру, на жаль, знищувала протягом років пропаганда науково-воєнного атеїзму. В такий спосіб намагалися викорінити в людині буд-які знання щодо релігії як рушійної сили молодої інтелігенції. Сучасні дослідження підтверджують факти та результати наслідків програми покращення атеїстичного виховання населення України. Варто зазначити, що практично всі українські регіони, крім Західної України потрапили під вплив атеїзму, котрий залишив неабиякий відбиток в людській свідомості.
Усе це тривало до того часу, поки Україна не стала незалежною суверенною державою. Саме в той час починає розвиватися релігієзнавство. ХХІ століття стало етапом формування релігієзнавства як навчальної дисципліни, гуманітарної науки, якою досліджується суспільно-історична природа релігії, механізми соціального зв’язку політичних, економічних, духовних систем суспільства, особливостей впливу на віруючих. Релігієзнавство є галуззю гуманітарного знання, розвиток якого спостерігався у Європі, що охоплював другу половину ХІХ століття поряд з філософією, психологією, соціологією, антропологією, етнографією, археологією, мовознавством, порівняльною міфологією, фольклористикою, завдання якого полягало у дослідженні релігій світу. Європейська громадськість почала цікавитися релігієзнавством.
Так 70-ті роки ХІХ століття стали сприятливими для лекційних занять історії та філософії релігії в найкращих на той час університетах таких країн як Англія, Голландія (Королівство Нідерланди), Німеччина, Франція, Італія. Релігія почала досліджуватися з поглядів на неї філософії, психології, соціології, історії, правознавства, антропології, філології.
Починаючи з періоду ХІХ-ХХ століть у релігієзнавстві формується ціла низка самостійних дисциплін, представлена філософією, історією, психологією, соціологією релігії з остаточним окресленням кола проблем. У ХХ столітті наукові набутки стали використовуватися світськими науковцями, ліберальними теологами, релігійними ортодоксами. Самими найпершими біля витоків академічного релігієзнавства стоять вітчизняні науковці Інституту філософії НАН України Григорія Сковороди – Анатолій Колодний і Людмила Филипович, Олександр Саган, Юрій Чорноморець та інші.
Пегас
