Сковорода – один із яскравих представників української філософії XVІІІ століття, гуманіст, поет.

Народився взимку 1722 року на Полтавщині у рідному селі Чорнухи, що входило до складу Лубенського полку, в бідній козацькій сім’ї.  Тут здобув початкову освіту. З 1734 року – вступив на навчання до Києво-Могилянської Академії, яке тривало до 1753 року.  Найбільше полюбляв сидіти за книжками в її бібліотеці, черпаючи необхідні знання.

Академія стала справжнім поприщем науки для Сковороди. У ній здійснював вивчення  латинської, грецької, церковнослов’янської, польської, німецької мови, ознайомлення з філософськими працями, письменниками. З 1741 року – співає у церковному хорі міста Петербург, але чомусь до цього у нього хисту не було.  У 1744 році з чужини повертається на рідну Україну.

Григорій Савич Сковорода

До того ж не менш важливий факт здобуття досвіду європейської освіти, яку Сковорода взяв за еталон. Включаючи 1745-1750 роки – Григорію  вдається відвідати всю Європу: Угорщину, Словаччину, Австрію, не має документального підтвердження щодо  Італії, Німеччини, Польщі, хоч його супроводжувала царська комісія, очолена Ф. Вишенським.

Довгі європейські мандрування все ж таки привели його на рідну землю. Сковороду призначають професором Переяславського, Харківського університету. Григорієм самостійно перекладаються праці Плутарха. У Сковороди зав’язуються тісні дружні взаємовідносини з Михайлом Ковалинським, після смерті якого Григорієм буде написана докладна, ґрунтовна біографія вчителя. До нього Сковорода писав свої листи, висловлюючи головні ідеї, які пізніше увійдуть у філософські трактати.

Про Сковороду писали так: він дуже рано вставав, їв тільки раз на день, уникав споживання м’яса та риби, його вирізняв емоційний стан, мораль, етика, гуманність.

У 1750 році, не знайшовши порозуміння в владою, обирає інший стиль життя – мандрування. Сковорода – мандрівний філософ, який цікавився натурфілософією. Тридцять років Григорій мандрує по світу, маючи при собі в руках Біблію, а в сумці – сопілку та писання.  Він прославився на цілий світ, пан, простий селянин бажали зустрітися з ним і послухати. Аудиторія щоразу збільшувалася, стала різнорідною, розуміла кожне слово філософа.

Таким чином слава про мислителя доносилася до імператриці Катерини ІІ, яка сама мала велике бажання побачити талановитого юнака.

Імператриця звеліла поручнику Потьомкіну надіслати запрошення Сковороді аби той переїхав з україни до Петербургу. На що мудрий філософ відповів при зустрічі з посланцем, який на власні очі побачив як Сковорода сидячи при дорозі відпочиває та грає на флейті: «Скажіть цариці, що не можу покинути України – мені дудка та вівця є дорожчими за царський вінець».

Ковалинський писав, що сковорода дійсно виявляв любов до України, свого рідного краю, відлучаючись за її межі, прагнув якнайшвидшого повернення, померти не на чужині а тут, де народився. У творі  прослідковуються наступні слова: «Всякий повинен пізнати свій народ і в народі себе».

Відійшов з цього світу в листопаді 1794 року, похований на Харківщині в Пан-Іванівці (село яке перейменовано на Сковородинівку), Золочівський район.

На могилі було зроблено епітафію : Світ ловив мене і не впіймав.

Пегас