Молінос вважав, що шлях до християнської досконалості полягає у внутрішньому спогляданні, досяжному завдяки божественній допомозі, яке може тривати все життя. Це споглядання призводить до стану «темної віри», де душа пасивно очищається, припиняючи власні дії й думки. Споглядальники лише виконують волю Бога, позбавлені своєї власної волі. Вони не турбуються про своє спасіння чи досконалість, а занадто не займаються звичайними практиками благочестя. Навіть у спокусі вони залишаються пасивними. Молінос вважав, що диявол може маніпулювати споглядальнням, але це не вважається гріхом, оскільки споглядальники не згоджуються з цими діями. У 1687 році вчення Моліноса було засуджено папою Інокентієм XI, і Моліноса було засуджено до довічного ув’язнення.
Квієтизм, можливо, відзначався деякими принципами, схожими на ті, що характерні для пієтистів і квакерів серед протестантів, але він знайшов своє вираження в більш м’якій формі у Франції під впливом Жанни-Марі Був’є де ла Мотт Гюйон, відомої містички. Її ідеї здобули підтримку від Франсуа де Саліньяка де ла Мот Фенелона, архієпископа Камбре, який розвивав концепцію чистої любові, іноді відому як напівквієтизм. Ці вчення були осуджені Папою Інокентієм XII у 1699 році, і як Фенелон, так і Гюйон згодилися з цим рішенням. Осуд показав, що квієтизм став предметом великої церковної турбулентності, але його вплив продовжився, знаходячи своє відображення в подальших духовних течіях й перетвореннях в містицизмі та духовному житті.
Іван Гудзенко
