Пієтизм зародився в XVII столітті в надрах лютеранства, і за час свого існування зазнав чимало змін. Він так і не зумів оформитися в самостійну церкву, а залишився релігійно-філософським вченням. Зробив великий вплив не тільки на різні протестантські течії, а й на філософію і літературу.

В основі вчення – уявлення про те, що людина може врятуватися лише за допомогою живого спілкування з Богом. Містичним, емоційних переживань Божественної любові послідовники пієтизму надавали великого значення. Вважали, що не в богословських суперечках і не в незрозумілих проповідях сенс християнства, а в застосуванні правил Святого Письма в повсякденному житті.

Засновник пієтизму  Шпенер стверджував, що краще бути католиком з «Живий вірою в Христа», ніж «ортодоксальним лютеранином». Прихильники пієтизму ввели практику домашнього читання і вивчення Біблії. Проповідували скромний спосіб життя, виступали проти веселощів і азартних ігор. Викривали лицемірство офіційних представників церкви, протиставляючи йому особисте благочестя і праведний спосіб життя.

До початку XVIII століття пієтизм став перероджуватися в доктринальне вчення, яке засуджує всіх інакомислячих. Пієтисти нарікали на безбожництво і засуджували наукові пізнання. Багато в чому завдяки прихильникам пієтизму з Галле був вигнаний філософом  Вольфом. Благочестя ставало шаблонним, а не щиро пережитим почуттям. Відродження пієтизму відбулося в кінці XVIII- початку XIX століття, коли була зроблена спроба повернутися до його першовитоків.

Пієтизм знайшов своє відображення в німецькій класичній філософії, зокрема, у творчості Канта і Шеллінга. Багато представників німецького літературного напряму «Буря і натиск» також зазнали впливу пієтизму. Властива пієтизму культура самоспостереження наклала відбиток на становлення такого літературного жанру, як психологічний роман.

Іван Гудзенко