Серед двох напрямів духовної та світської музики існувала ще й розважальна. Позиція самої ж духовної інституції по відношенню до світської музики однозначно була негативною. Церквою світська музика сприймалася диявольським навіюванням. Монастир виконував функцію основного джерела духовної музики. У спеціальних створених навчальних закладах вивчали на слух піснеспіви, поширені в церковному середовищі.
Оскільки таких наспівів з’явилося чимало, католицька церква прийняла остаточне рішення щодо канонізації та регламентування піснеспівів, які б собою об’єднували усю християнську доктрину. З’явився новий вид духовної музичної традиції, який став називатися хоралом. Хорал є основою похідних від нього жанрів святкових богослужінь: меси (щорічне богослужіння католицької церкви ), антифону (чередування двох хорових партій ), містерії (драми літургійного змісту, де розгортаються сценічні дії, костюми).
Крім духовної музики була ще й світська, виконували її мандрівні музиканти. Їхня музика довільна, індивідуалізована та емоційна. Відносилася також до культури лицарів — феодалів. Її ж виконання належало мімам, жонглерам, трубадурам, французьким труверам, менестрелям, німецьким мінезингерам, шпільманам, іспанським хогларам. Вони співали, грали, танцювали, демонстрували неабияку циркову майстерність, театральні сцени, тим самим все сильніше заводячи та розважаючи публіку.
Виробили оригінальні жанри : ткацька та майська пісня, рондо, баладу, віреле, героїчні епоси, пісні лицарів-хрестоносців, канцони (любовні , ліричні пісні).
Музику як основу мистецтва викладали в європейських університетах. Розвиток музики спостерігався при дворі. Порівняно з музикою Стародавнього світу середньовічна мала перевагу у високій ступневості, стаючи передумовою розвитку музичного мистецтва в ренесансну епоху.
Пегас
