Поява постмодернізму в музиці наприкінці ХХ-початку ХХІ століття  частіше всього пов’язана не лише з переосмисленням, а й переоцінкою цінностей середини ХХ століття,  які представлені  авангардизмом. Серіалізм, реакція на нього, неконтрольована алеаторика, естетика «інструментального театру», проведення експериментів в площині конкретної музики, електронної музики, усе це тяжіло до якоїсь «нової простоти».

Низкою композиторів 70-80-х років ХХ століття  відчувалася потреба повернення до установленої традиційної мови, емоційної безпосередності, природного висловлювання, не боязні бути звинуваченим в епігонстві (заперечена духовно-моральна якість) та еклектиці (поєднання різного роду несумісних поглядів, ідей, концепцій, стилів, які не можна внутрішньо зв’язати). Такий поворот було втілено В. Марттиновим, К.Пендерецьким, А. Пяртом, В. Сильвестровим, представниками американського мінімалізму.

Постмодернізм у музиці

У композиторів кінця 60-х років  спостерігалася тенденція до «нової складності», зокрема в Ферніхоу, цитуванні запозиченого музичного матеріалу  в коллажовій техніці Шестаковича, Щедріна, Берно та й зрештою в полістилістиці Шнітке. Постмодернізм будучи естетичною програмою практично не торкався музики, в якій зберігає своє значення ціннісна вертикаль та прихильність художнього канону. Такі сучасні дослідники як Чередниченко, Холопова вважають, що постмодернізм  застосовувати в музиці не можна.

Першим постмодерним стилем в музиці вважався мінімалізм. Це такий собі композиційний метод, утворений на основі простих звукових висотних та ритмічних комірок, які отримали свою власну назву «паттерни» (моделі). Першим номіналістом став Ла Монті Янг – вихованець А. Шьонберга. Ним були використані елементи «серіалізму» (композиційна техніка, що обіймає дванадцяти тоновий параметр звукового ряду  (ритму, динаміки, артикуляції, тембру).  Мінімалізму притаманна «філософія звуку». За висловлюванням Кейджа, абстрактними звуки  стають  тоді, коли замість слухання їх самих, задовольняєшся слуханням самих взаємозв’язків. Одиниця звуків становить безліч.

У такий спосіб відбувається доведення мінімалізмом звуку до першоелемента, який вільний від системних зав’язків. Сам звук поміщений в системі просторово-часових координат, що є далекими від європейської музичної традиції. Для мінімалістів час постає як об’єктивний процес, який триває безкінечно (приклад вічного двигуна).  Утворений півстоліття мінімалізм пробуджує інтерес  музикантів різних поколінь, з країн, набуваючи різних форм, який  інтенсивно приймає участь в сучасному процесі розвитку музичного мистецтва.

Головна особливість постмодерністької музики ХХ століття – вишуканість смислу, рафінірованість, недоступність. Філософський постмодернізм та музика цього періоду  є витонченою інтелектуальною грою для вузького кола.  І вони не претендують на зрозумілість. Таким чином музична культура третини ХХ століття стала відрізнятися різноманітністю художніх тенденцій, жанрів, форм, а це є дозвіл розгляду етапу історичного розвитку музичного мистецтва в контексті постмодернізму як філософського напрямку, який характерний  такими рисами як незавершеність, випадковість, асоціативність, афоричність висловлювання, вміння поєднувати нез’єднане, здатність втілення та відображення  контекстуальної  ситуації, яка відбувається, в множинності існування його культурних форм, відмові від  встановлених будь-яких  правил, мобільності, багатоваріантному смисловому центрі.

Тому, аналізуючи цілу низку праць  музикознавців та філософів науковець О.С. Бурмістрова робить такий висновок: музичний постмодернізм слід вважати викликом, деяким бунтом проти установлених музичних канонів. Постмодернізм є реальністю нашого століття, який не до кінця вивчений, саме тому представляє для нас широке поле подальшого наукового дослідження.

Пегас