Постмодернізмом варто вважати течію, яка виникла на межі другої половини ХХ –початку ХХІ століття.  Є поширеною в Європі та Північній Америці. Постмодернізм звернений до культурного спадку минулого, що є об’єктом ігрового засвоєння, джерелом стилізації, еклектичного комбінування форм.  У 1870-х роках вперше цей термін застосовується англійським художником Чапманом у живописі, потім в німецького філософа Панвіца, літературознавця де Оніса, в соціокультурному смислі Тойнбі.

Постмондернізм  набув поширення після  опублікованої  книги Дженкса «Мова в архітектурі постмондернізму» (1977рік). Спроба філософського осмислення була зроблена Ліотаром. До речі, у 1979 році вийшла його книга «Стан постмодерну», переклад якої в російськомовному варіанті зроблено в 1988 році. Саме з ним повязують початок постмодерністської епохи.  Констатований автором кінець епохи «великих оповідей» слугував у першу чергу глобальною репрезентацією, легетемізацією людської історії.

Постмодернізм у філософії

Розроблена Дерідою деконструктивна концепція відкидала класичний логоцентризм, бінарні опозиції мислення, чітко окресленні поняття, посягання на вчтановлення деякого кінцевого смислу тексту, який створив автор. Деструкцією та реконструкцією припускається вияв неймовірних значень та внутрішнього текстового протиріччя, слідів інтерпретації  в історичній культурі. Популяризована деструкція як поняття досягла свого апогею у філософії  постмодернізму і до того ж була покладена в основу єльської школи літературно-критичної методології  Мана, Блума.

Центральне місце у феномені гіпперреальності, що його описав Бодрійяр – зайняли поняття «симуляція» та «симулякр».  В естетичному постмодернізмі відіграє важливу роль є аналогією для поняття «художній образ» у класичній естетиці. Делезом та Гватарі протиставляється різома – відкрита поліморфна «клубкова»  система, без відсутності  фіксованого центру і розгалужена по всіх напрямках.  Під вплив деструкції потрапили такі основоположні поняття західноєвропейської думки як «буття», «смисл» (розмежування істини та знання Ротрі), а також інші.

Не варто забувати про ідею смерті «автора», осмислену Р. Бартом та Фуко,  за якою суб’єкт – не центр, а принцип «ідентичності» протиставлений категорії «розбіжність».  Американський дослідник Джеймсон видав унікальну працю  «Постмодернізм, або Логіка культури пізнього капіталізму» у якій розглянуті за масштабом написання соціальні, антропологічні  та естетичні аспекти постмодернізму, який насправді є глобальним соціокультурним феноменом. За Джеймсоном, відмічено відсутність «глибини» в постмодернізмі, загальна тенденція «поверховості»,  загашення дієвого історичного чуття,  володіння простору над часом, перевагу візуального над вербальним з поширенням новітніх комунікативних технологій.

Постмодернізм характерний змішанням різних жанрів, дискурсів, включених до наукових та філософських текстів прийомів мистецтва літератури, особливо  таких як елементи оповідання, монтаж та колаж, алюзії та метафори, контекстуальні розриви, тощо. Соціологічна література використовує  цей термін для того, щоб позначити епоху, що змінює модерн, індустріальне суспільство і є визначальний, знаменуючи кінець «проекту сучасності» Нового часу, який розгортається в процесі модернізації.

Багато дослідників вважають, що постмодернізм – нова фаза  модерну. На думку Баумана  постмодернізм можна назвати «провідною» сучасністю, за Габермасом «пізнім», Беком «незакінченим» ,  Гіденсом «радикалізованим» модерном. А тому для виявлення характеристик специфічних соціальних аспектів  розвитку у ХХ-ХХІ столітті використовують такі поняття: постіндустріальне, інформаційне суспільство, суспільство «мережевих структур » та інші.

Пегас