Інтерв'ю, Православ'я        15 Жовтня 2017        96         Прокоментуй!

Розмова з Єпископом Ужгородським і Закарпатським Варсонофієм на тему : УПЦ КП на Закарпатті

 Біографічна довідка: 

Єпископ Варсонофій (в миру Руднік Володимир Миколайович) народився 20 липня 1984 року в м. Почаїв, Тернопільської області в сім’ї службовців.
У 2001 році закінчив навчання в Почаївській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
В цьому ж році поступив навчатись в Чернівецький Православний Богословський Інститут, який закінчив у 2005 році, отримавши науковий ступінь “бакалавр” за спеціальністю педагог-богослов.
Розмова з Єпископом Ужгородським і Закарпатським Варсонофієм на тему : УПЦ КП на Закарпатті
У 2012 році поступив на навчання в магістратуру Львівської Православної Богословської Академії, яку закінчив у 2014 році, захистивши магістерську роботу на тему: “Духовно-лицарські чернечі ордени XІ – XІV ст.” з оцінкою “відмінно”.
У січні 2014 року Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом призначений насельником Свято-Феодосіївського ставропігійного чоловічого монастиря м. Київ.
15 квітня 2014 року у Свято-Володимирському кафедральному соборі міста Києва Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси – України Філаретом нагороджений наперсним хрестом.
24 січня 2015 р. Священним Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату (Журнал засідання №2) обраний на єпископа Ужгородського і Закарпатського.
25 січня 2015 р. у Володимирському патріаршому кафедральному соборі відбулася архієрейська хіротонія ієромонаха Варсонофія на єпископа Ужгородського і Закарпатського.

Закарпаття – багатонаціональний та багатоконфесійний регіон. Наприклад, у деяких районах угорці утворюють більшість. Преосвященний Владико, як ви розумієте тут місію саме Київського Патріархату? Зокрема у справі державної єдності та утворення єдиної Помісної Православної Церкви в Україні?

Слава Ісусу Христу дорогі читачі, хочу почати дане інтерв’ю з таких слів апостола Павла з його Послання до Галатів: «…А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння,  лагідність, доброта, вірність,  тихість, здержливість. На тих то нема закону. Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями. І коли ми живемо духом, то духом і ходімо. Не будьмо марнославні, задерикуваті між собою, завидущі одні одним. Брати! Коли б хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу.  Носіть тягарі один одного й так  виконаєте закон Христовий». Чому саме з цих слів я почав відповідь на перше питання? Тому, що усі ми діти Божі та повинні прагнути лише одного  – щоб в кінці віків, на Страшному Суді Христовому бути оправданими. Національність для Бога не має значення. Кожна людська душа є цінністю, тому  для Церкви Христової  на землі головною метою є спасіння цих душ.

Українська Православна Церква Київського Патріархату, як виконавиця Божих заповідей, є саме тим «добрим пастирем, який душу свою за вівців своїх покладає». Своїм прикладом, жертовністю та любов’ю до ближніх наша Церква уже неодноразово показала усім, що Господь є з нами, тому це є справжня Помісна Українська Православна Церква, яка з часу свого існування не порушила жодного канону, уставу чи постанови Святої, Соборної і Апостольської Церкви. Ми прагнемо єдності держави, взаєморозуміння між національними меншинами, які проживають на території України та робимо усе можливе для припинення військового конфлікту на сході нашої Держави, тому УПЦ Київського Патріархату  повинна стати тим наріжним каменем у суспільстві, з допомогою якого наша держава зміцнить свої позиці на світовому рівні. Адже там де є єдність між народами у молитві та взаєморозумінні не може нічого бути противного Богові.

Звичайно, сьогодні багато є звинувачень та наклепів у нашу сторону зі сторони братів та сестер з інших конфесій. Нажаль, вони забувають, що Господь наш Ісус Христос заповідав усім жити в мирі і любові: «По тому пізнають , що ви Мої учні, як будете мати любов між собою ( Євангеліє від Іоана : 13:35)». Тому усі ми – діти Божі, повинні виконувати цю Його заповідь, не залежно від релігійної приналежності.

Якщо ми говоримо про УПЦ Київського Патріархату, як про Помісну Українську Православну Церкву, то чи готова вона прийняти до себе на об’єднання інші Церкви?

Наш Святійший Патріарх Філарет говорить так: «Буде одна помісна церква, буде і церковний мир. Тому, що буде держава. Процес об’єднання вже почався. Вже багато віруючих з Московського Патріархату переходить у Київський Патріархат. Чому вони переходять? Тому що бачать, що Київський Патріархат – це дійсно є українська Церква, яка захищає українську державу, український народ і українські інтереси. Тому єдина Церква обов’язково буде».

Ми розуміємо, що  процес об’єднання не буде відбуватися просто. Боротьба за автокефалію  була і в інших помісних Церквах, наприклад в Болгарській церкві 70 років боролися за автокефалію, Грецька церква теж боролася за свою незалежність, коли на руїнах Оттоманської імперії виникла Грецька держава. А Російська церква 141 рік чекала визнання. Тому ми не є виключенням в історії. Прийде час і в нас буде Єдина Помісна Українська Православна Церква, і буде визнана іншими православними церквами. І об’єднання Українського Православ’я теж відбудеться. Хоче цього хтось чи ні, але цей процес не відворотній, не зважаючи на те,  що поки є певні, як внутрішні так і зовнішні впливові сили, які зацікавлені в тому, щоб православна церква в Україні була розділена, невизнана і залежна від Москви. Противники єдності Українського Православ’я прагнуть вплинути на Помісні світові Православні Церкви загалом та Вселенську Константинопольську Церкву зокрема , аби ті в жодному разі не підтримали ідеї надання автокефалії Українській Помісній Православній Церкві з центром у місті Києві. Проте, ми віримо в  успіх, бо на це є суспільний і церковний запити на єдність, і парафіяни бажають єдності як в нашій Церкві так і в інших Православних Українських Церквах.

Владико, як ми уже згадували Закарпаття багате на міжрелігійне різнобарв’я. Чи важко тут нести архієрейське служіння? Які виклики постають перед вами?

Трапляється так у житті, що дуже часто ми, постаючи перед вибором, керуємось радше емоціями, а не здоровим глуздом. Нас цікавить не стільки суть проблеми, як радше обставини довкола неї, чиясь думка з того чи іншого приводу, навіть якщо й знаємо заздалегідь, що вона упереджена й суб’єктивна, тому найскладніше у єпископському служінні – це боротьба з самим собою. Архієрей в сучасному світі повинен бути, в першу чергу, зразком молитвеника, прикладом непохитного, правдивого та справедливого адміністратора , і  завжди тримати руку на пульті сучасного ритму існування. Архієрей має бути прикладом жертовного служіння пастві, служити ближньому так , як колись святі апостоли служили першим християнським громадам, про що гарно описано у Священному Писанні. Інший приклад, який ще точніше описує та дає характеристику внутрішньому стану кожного єпископа  – це його вперта позиція – відмовитися від власних амбіцій на користь інтересів Помісної Української Православної Церкви.

Ви говорите про те, що релігійних громад зі своїми особливостями вірувань є більш ніж достатньо. Такі явища мультикультурності й мультирелігійності сприяють духовному збагаченню православних християн чи, навпаки, вносять сум’яття?

Україна – багатонаціональна і багатоконфесійна країна. Тут, справді, зустрівся і зімкнувся не лише православний Схід і католицький Захід, а й Схід і Захід в масштабному, геополітичному вимірі. Починаючи з середини XVI ст., від часів Реформації, Україна стає притулком різних протестантських течій, хоча вкорінення протестантизму в українській землі відбулося значно пізніше – в кінці XVIII ст. Ще раніше, від часів Київської Русі, на українському ґрунті прижився іудаїзм, а згодом, з XIV ст. – й іслам. Нині маємо досить різнобарвну конфесійну карту України. Не оминуло все це і Закарпаття – край, який межує аж з чотирма країнами: Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією,край в якому багато місцевого колориту і людей, які розуміють, що у цьому і є перевага регіону, тому вплив різного роду протестантських течій, реформатської церкви тут є досить значним.

Щоб відповісти про те чи такі явища, як мультикультурність й мультирелігійність сприяють збагаченню православних християн чи, навпаки, вносять сум’яття, потрібно кожному з нас зрозуміти, що ми чекаємо в майбутньому житті – житті вічному.

В Православній Церкві спасіння розуміється зовсім інакше, ніж в католицькій або протестантській традиціях. На відміну від протестантів, в православ’ї немає вчення про “особисте” спасіння – в їхньому розумінні цього питання. В Святому Писанні говориться про особисту відповідальність людини перед Богом: “Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?” (Мф. 16, 26), і Книга Одкровення, змальовуючи картину Суду Божого, свідчить: “…і судимий був кожен за ділами своїми”  (Откр. 20, 13). Але протестанти вчать, що людина для спасіння не потребує ні Церкви, ні її ієрархії тощо. Згідно ж з православним вченням, людина спасається в Церкві і лише в ній; в Православ’ї спасіння особистості не можливе поза Церквою, за межами  її соборності. Те, що ми могли б назвати своїм “особистим спасінням”, залежить і від наших стосунків з ближніми, від наших взаємин в сім’ї, це підтверджує святий апостол Павло: “Коли ж хто про своїх і особисто про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного”(1Тим. 5,8) Втім, всі заповіді Божі регулюють стосунки між людиною і людиною, або між людиною і Богом. Адже Господь, вчить нас молитися словами Отче наш, а не “Отче мій”, – тут соборна єдність підноситься над егоїзмом окремої особи, замкнутої в самої собі.

Отже , на сьогодні перед кожним з нас постає вибір , як колись перед першими людьми Адамом і Євою…тільки у нас вибір набагато складніший , але водночас і легкий: чи хочемо ми спастися? Якщо так, то будьмо разом в Святому Православ’ї, розбудовуймо й надалі нашу Помісну Українську Православну Церкву Київського Патріархату, Церкву , Главою якої є Сам Христос.

А які відносини Закарпатської єпархії УПЦ КП з іншими єпархіями

та релігійними організаціями?

Для того , аби читачі зрозуміли реальну  релігійну ситуацію на Закарпатті , наведу офіційні статистичні дані по даному питанню.

Отже, станом на 1 жовтня 2017 року в області діє 1851 релігійна організація, у тому числі: 1749 релігійних громад, 61 монастир, сім духовних навчальних закладів, дев’ять місіонерських товариств, сім релігійних братств, три центри та 15 управлінь. Релігійні організації області обслуговує 2009 священнослужителів, у тому числі 76 громадян іноземних держав.

Віруючі мають змогу молитись у 1582 культових спорудах (храмах) та приміщеннях, пристосованих під молитовні. За період з 1991 – 2016 рр. віруючими збудовано 717 культових споруд.

Тобто, на Закарпатті майже в кожному населеному пункті поруч височіють храми різних конфесій. Православні, греко-католицькі, римо-католицькі, реформатські й протестантські .

Щодо спілкування нашої єпархії з іншими конфесіями краю, то воно відбувається на рівні офіційних зустрічей, які проходять, наприклад, при голові Закарпатської ОДА, під час заходів на честь державних чи міських свят. У такому форматі спілкуємося із Мукачівською єпархією ГКЦ, Мукачівською Православною єпархією, Мукачівською Дієцезією Римсько-Католицької Церкви в Україні, єврейською общиною . Тобто наше завдання не конфліктувати ні з ким, а бути прикладом дружніх взаємовідносин для всіх.

Мукачівська єпархія ГКЦ є автономною від свого головного центру в Україні та підпорядковується Ватикану. Вона має певні богослужбові відмінності у зв’язку зі специфікою регіону (наприклад  Літургія церковно-слов’янською мовою). Чи відрізняється стиль богослужінь в Закарпатській єпархії УПЦ КП від стилю богослужіння в інших областях України?

Звичайно стиль богослужіння в храмах нашої єпархії в жодному разі, ні в чому, не відрізняється від встановленого стилю богослужіння Православної Церкви. Ми прославляємо Бога українською, тому що метою самого богослужіння є наука вірників, а цього можна досягти найкраще рідною мовою. Завдяки наполегливій праці Святійшого Патріарха Філарета було перекладено усі богослужбові книги, які потрібні для відправи богослужінь на українську мову. Сам Христос звертався з повчальним словом до народу на Його рідній – арамейській мові, а апостол  Павло прямо каже, що в церкві краще п’ять слів промовити зрозумілою мовою, щоб і інших навчити, ніж десять тисяч слів чужою мовою, для народу незрозумілою (1 Кор. 14. 19). І щоб раз і назавжди благословити рідну мову кожного народу для церковного благовістя, Дух Святий в момент Зішестя Свого на апостолів — Дав їм силу славити Бога на всіх мовах тих людей, що з усього світу зійшлись на свято П’ятидесятниці в Єрусалим.

В інтернетпросторі Закарпатська єпархія має свій сайт?

Наш сайт http://www.cerkva.uz.ua почав діяти з лютого  2015 р. та є на сьогодні офіційним ЗМІ Закарпатської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату в інтернет просторі. Цей медіа – ресурс створений для висвітлення інформаційно-просвітницької праці, яка звершується духовенством нашої єпархії,мною, як єпархіальним архієреєм,це так би мовити, інформаційно-просвітницький інтернет-довідник, де можна кожному бажаючому ознайомитись з повсякденною нашою роботою та служінням.

Владико, а які ваші плани на найближчий рік як архієрея?

В народі є така приказка: «Якщо хочеш розсмішити Бога – розкажи Йому про свої плани». Тому, я б не назвав це планами, а радше завданнями, які виникають у моєму повсякденному служінні. Звичайно виконання покладених на мене завдань, таких ,як побудова нових храмів (в даному випадку кафедрального собору), чи допомога вже діючим релігійним громадам, потребує значних фінансувань. Маємо надію на не байдужих християн, які нам в цьому допомагають, проте деякі меценати нашого Срібного Краю, як ще називають Закарпаття, перебувають під впливом тих чи інших релігійних конфесій, тому не завжди готові нам допомогти. Та на все воля Божа. Можу сказати одне – ми з нашим духовенством молились, молимось і будемо молитись за всіх: за друзів і за ворогів, за тих, хто поруч з нами і за тих , хто нас проклинає, за тих хто нам допомагає і за тих, хто цього не робить. Наше завдання нести мир в кожен куточок нашого славного Закарпаття, і ми це будемо робити і надалі.

Владико, на завершення розмови, що побажаєте нашим читачам?

Дорогі читачі, бажаю щоб  у нашій Державі та  в кожній українській родині був мир. Зичу здоров’я і благополуччя кожному українцю. А тим людям, які зустрілися віч-на-віч з різними викликами життя чи негараздами, мені б хотілося побажати, щоб вони не втрачали надії на Христа – Він є основою нашого життя. Він  додає нам сили пережити труднощі, подивитися іншими очима на скрутну ситуацію, в якій  деколи ми перебуваємо. Господь нехай перебуває з усіма Вами!

Розмовляла Ірина Скоробогата

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Новий ресурс про християнство

Рубрики
Ми у Facebook