Текст промови «Американський вчений» був зачитаний в Кембриджі 31 серпня 1837 р. ХІХ ст. Для нас, жителів ХХІ ст., століття в якому жив Р. В. Емерсон, видається вже досить далеким й інколи незрозумілим. Це було століття швидких темпів розвитку, віри в майбутній прогрес та світлий розум людини.Тому промова містить в собі певні повчальні ідеї, які вказують на те, як саме потрібно рухатися вперед молодому поколінню. Але, на думку промовця, Америка перебувала у своєрідному інтелектуальному «застої», який має бути подоланий: «… дрімаючий розум Америки розкриє свинцеві віки від сну і задовільнить очікування світу, запропоновувавши йому дещо вище, ніж зразки свого мистецтва в техніці» (С. 224). Ці слова по-своєму виявилися пророчими для ХХ ст.
Цю місію Р. В. Емерсон покладає на плечі майбутнього Американського вченого. Промовець наводить історію-притчу про Єдину Людину. Колись давно відбувся поділ людства із цілісного організму на багато функціональних деталей, з яких і почав формуватися соціум. В цій системі знайшлося місце і для вченого. Притча розповідає, що індивідуум, якщо він хоче знайти себе, повинен інколи забувати свою працю і брати на себе відповідальність всіх тих, хто також працює. Що власне цим хоче сказати промовець для молодого покоління випускників? Можливо в цьому і полягає початок біди індивідуалізму, який позбавлений прагматичності та орієнтації на суспільство. Цілком можливо. Тим не менше, навіть в такому розділеному суспільстві знаходиться місце для Людини, що Мислить, тобто для справжнього Американського вченого. Кожна професія стала набувати суто функціональних характеристик. «… душа поступилась перед доларами. Священник перетворився в ритуал, суддя – збірку законів, механік – в механізм, матрос – в корабельний канат». (С. 226) При такому розкладі функцій вчений мусить бути представником розуму. Для Р. В. Емерсона зразковим вченим є той вчений якого закликає до дії зачудування природою. Того, кого природа і її таємниці притягують значно більше ніж будь-кого іншого. Спонукає до дії, розкрити ці таємниці. Для багатьох уявлення про вченого перетворилося в стереотип «книжкового хробака», котрий не вилазить із свого кабінету. Майже повністю добровільно ізольований від всього світу, нездатний сам забезпечити своє існування без підтримки меценатів. За що справедливо стає об’єктом насмішок від людини-працюючої, яка власними руками забезпечує зміну ландшафту і видобуває із природи для себе і своєї сім’ї засоби для існування.
«Наука – це лише встановлення аналогій, тотожності найвіддаленіших один від одного явищ природи». (С. 227). Вся наука тісно пов’язана із природою, пошуки аналогій між явищами. Таким чином Людина, що Мислить прив’язує своє життя до постійного пошуку аналогій. «Краса природи – це краса його власного розуму. Її закони – також закони власного його розуму» (С. 228). Саме тоді природа стає показником знання вченого. В тій мірі в якій він підкорив і пізнав природу він підкорив і свій розум. На думку, Р. В. Емерсона заклик Сократа «Пізнай самого себе» тотожний заклику «Вивчи природу» в широкому розумінні. Людини як частину природи.
Друга частини промови починається відсилкою до минулого. Пошуку ідентичності. В цій затії Людині, що Мислить допомагає книга як дискурсивний інструмент. На нашу думку, дискурс – це сукупність текстів, що базуються один на одному, які розглядають або оговорюють спільний предмет. Саме з цієї точки зору ідея про минуле і книги Р. В. Емерсона нам видається дуже плідною і цікавою. З цієї точки зору дискурсом є свого роду текстова розмова, або діалог між поколіннями, про які згадує промовець. Коли відповіді і питання записані попередниками вже не задовольняють нове покоління. Тому ця дискусія може тривати не одне покоління, а декілька століть, навіть тисячоліття в залежності від інституційної постійності таких інститутів, як письмо, колонізація (у випадку із США), освіта, техніка і т. д. Дискурс (в такому вузькому сенсі) організований тематично межею і набором (неписаних) правил про те, як мати справу із попередніми текстами і з предметом. До них відносяться правила розмови, аргументації, цитування, перевірки і багато іншого. В цьому контексті дискурс і дискусія Р. В. Емерсона ведеться навколо того, що американське суспільство і наука жили і паразитували на європейських досягненнях. Для того, щоб позбавитися потрібно реалізувати всі прагматичні ідеї, які пропонує його сучасникам американське суспільство. Переоцінивши природу походження свого минулого. Промовець закликає Людину, що Мислить не перетворюватися у «книжкового хробака», котрий тільки отримує просвітлення шляхом читання про минуле, але книги це лише частина природи так само і частина людської душі. Тому потрібно вміти користуватися книгою правильно, щоб досягнути поставленої перед собою мети. Це повинен вміти новий Американський вчений фактично автоматично, саме для цього, на думку Р. В. Емерсона, він і навчається.
В Американського вченого повинна бути діяльна душа. Це єдине, що цінне у сучасному для промовця світові. Тому книги повинні знаходитися на периферії, бути лише дозвіллям для справжнього Американського вченого. Людина позбавлена бажання діяти, змінювати світ приречена залишатися посередністю, що лише грає в інтелектуальні ігри. Саме таких вчених зневажають звичайні фермери, працівники на фабриці та домогосподарки. Оскільки ніхто не бачить дійсної користі від вченого типу книжковий хробак», молоде покоління повинно затьмарити погляди людей світлом діяльності, а саме прагматичної діяльності, яка приносить користь для цього суспільства, що зневажає вчених типу «книжкового хробака».
Вчений покликаний бути вільним і відважним. Вільним настільки, щоб бути тотожним до визначення «свободи». Мислення вченого – це функція, на думку Р. В. Емерсона. Життя є функцією. Саме такий підхід і визначив майбутнє американської науки. Починаючи від ХІХ ст. до поч. ХХІ ст. науковець в американських інституціях виконує свою функцію, він незамінний елемент великої структури, механізму, своєї власної наукової природи. Більшість з ним так і залишаються безіменними для світу. Тим не менше світ знає про розвиток і про інновації, які пропонують колективи американських вчених.
Але чи дійсно, сучасна американська наука дотримується тих ідей, які заклав Р. В. Емерсон у своїй промові до випускників, майбутнього покоління науковців Америки. «Величний не той, хто може змінити матерію, а той, хто в силах змінити мій склад мислення» (С. 240). Учений це людина, яка повинна на себе взяти обіцянки свого часу, весь спадок минулого, всі надії майбутнього, щоб провести їх і втілити в реальність. Автор промови закликає всіх майбутніх науковців не допустити надто великої комерціалізації навчальних закладів: « По-справжньому вони (вузи, вчені які там працюють) нам будуть слугувати тоді, коли їх ціллю буде творчість, а не вбивання знання і фактів; коли під свій гостинний дах вони запросять і поселять геніїв із всіх країн… Думка, знання за своєю природою такі, що тут безсиллі різні хитрощі претензійність. Мантії та грошові фонди, навіть якщо ними будуть обдаровувати міста, вони ніколи не будуть коштувати стільки, скільки коштує незначний прояв розуму, хоча б слабкий його проблиск. Варто забути про це і наші американські коледжі втратять своє суспільне значення, стаючи все багатішими і багатішими» (С. 232). На нашу думку Р. В. Емерсон передбачив і тут майбутнє американських навчальних закладів. Так, політика цих вузів йшла на переманювання найкращих вчених із інших країн через фінансове благополуччя. Створивши надто ідеальні умови для роботи Американського вченого. Сьогодні американський навчальний заклад це бізнес-проект і бізнес-центр, який має бюджет, котрий може перевищувати бюджет виділений на науку в Україні. Чи не трапилося того, від чого намагався застерегти Р. В. Емерсон майбутніх Американських вчених? Хоча, цю проблему вирішувати не нам. Вона лягає на плечі самих американських вчених, котрі повинні підійти до вирішення цієї проблеми з прагматичної точки зору.
Віталій Щепанський
Кандидат філософських наук.
