Біографічна довідка
Серед представників західноєвропейської філософії пізнього середньовіччя варто виділити Роберта Гросетеста.
Народився він 1168 року в Страдброуці графстві Суфолк. Про його батьків мало відомо.
Освіта
Навчався в Оксфордському університеті, здобув наукову ступінь доктора теології. З 1214 по 1231 роки – призначений канцлером університету. З 1235 року приймає сан і направляється на єпископську кафедру в Лінкольн.
Творча діяльність
Гросетест пише цілу низку праць, різного характеру : від богословсько-філософських до природознавчих. Богословсько-філософськими працями є такі: «Про вільне рішення», «Про душу», «Про істину», серед природознавчих: «Про початки форм», «Про лінії, кути та фігури», «Шестиднев», тощо. Творчість Гросетеста відчула на собі вплив платонізму Августина, арістотелізму, грецького та арабського природознавства, тобто така своєрідна теорія пізнання, вчення фізико-математичної природи універсуму та уявлення про космогонію, її процеси, що виведені в рамки метафізики світла.
Основні ідеї Гросетеста
І як емпіричний метод Гросетест використовує схему арістотелівської логіки. Гросетест вважає, що початком наукового пізнання є індуктивний аналіз досвіду даних, що припускає віднайдене номінальне, причинне, родове визначення явища. Дедуктивним шляхом синтезу явище здатне пройти шлях зворотного напрямку, що виходить з отриманого загального посилання, зі встановленням розбіжностей наслідків з виведенням кожного явища визначеної області, піддаючи досвідній перевірці.
Важливе місце і ідеях Гросетеста має світло. Світло за Гросетестом це тілесна форма як загальна форма тіл, що мають властивість протяжності. Важливе значення мають трактати про світло Гросетеста. Ідея космогонічного трактату «Про світло або початки форм» демонструється у який спосіб математичні відносини вселяються в універсум. Богом твориться світлова точка, де зливається першоформа-світло та першоматерія з потенційно заключеним усім світом; адже з неї за фізико-математичним законом випромінювання, звідки відбувається еманаційний процес. Таким чином, утворена фізико-космологічна арістотелівська система пояснена через математичні закони тіл є проявом більшого або меншого ступеню збільшеного світла.
До того ж Гросетестом відстоюються реальні існуючі актуальні безкінечності, які не здатен пізнати людський розум, а визначеність чисел допускається та мислиться Богом. Наявні існування пропорціональних відносин. Спостерігається також вплив гросетестських ідей на подальший розвиток філософії та науки досвіду в ХІІІ-ХІV столітті. Зокрема це вплинуло на Роджера Бекона, Вітело, Фому Брандавіна, Орема.
Слід зауважити, що гросетестське світло є нічим іншим як універсальним носієм дій, які відбуваються у Всесвіті. Перше світло виступає у нього першопричиною сущого. У метафізиці світла Гросестеста відтворене патристичне вчення духу неоплатонізму, за яким Бог є світлом. Світло — це посередник чистої духовної та матеріальної субстанції: не будучи зв’язаною з тілом, світла вища частина душі виявляє на нього вплив. При чистоті вищої частини душі, не замутненої тілесними проявами, перше світло та першопричини божественних ідей створених речей, які безпосередньо споглядаються – полягають у ньому.
Людське пізнання втілюється інакше: з емпіричного досвіду встановлені сутності матеріальних речей, в яких відображаються та вбачаються вічні ідеї. Сутність речей пізнається через абстракцію. Цю операцію Гросетест описав на основі теорії пізнання Арістотеля, що веде з чуттєвого пізнання та міститься у послідовному абстрагуванні (відділення) акциденції, яка у висновку приводить до знання субстанції. Підкресленням пізнання досвіду та математики в природознавстві Гросестест випереджує природно наукову тенденцію наступного століття.
Останні роки життя
Гросетест прожив всього лише 48 років. У 1253 році помер. Похований в місті Бакден, графства Гантінгдоншир (Англія).
Панас Вернигора
