Історія формування свята
Самі перші згадки про свято датуються ІV століттям нашої ери. Одну із таких згадок знаходимо в римського єпископа Ліберія, датовану 360 роком нашої ери. Існувало ще ранньохристиянське свідоцтво періоду ІІ століття нашої ери. Про свято згадували в так званий день Богоявлення (у грецькій мові звучить θεοφανεια). Цей день поєднував три події: народження Ісуса, принесення волхвами-мудрецями дарів, Хрещення.
Що ми можемо сказати про дату святкування Різдва Христового? Історики стверджують, що 25 грудня, яким датується свято має римське походження. Вказана дата пов’язувалася із святом, приуроченим шануванню бога сонця Сатурна. Традиції таких святкувань отримали назву сатурналій (V століття до нашої ери).
Незаперечним фактом слугує доказ святителя Епіфанія Кіпрського (376-377 роки нашої ери), що Ісус Христос народився в ніч на 6 січня. Климент Олександрійський посилаючись на інших дослідників, стверджував, що 25 місяця пахона, котрий відповідав 15 або ж 20 числу травня, тобто періоду 28 року до нашої ери при правлінні імператора Августа. Інші ж дійшли до дати 24 або 25 місяця пармуті (19-20 квітня). Климент Олесандрійський притримується думки, що дата Різдва припадає на 3 рік до нашої ери 17 листопада. А деяким анонімом, котрий називає себе Кіпріан наводиться інша дата, вирахувана від виходу євреїв з Єгипту — 28 березня 1549 року до нашої ери.
Існує ще одне припущення приблизного визначення року народження Ісуса Христа. Його народження датоване не раніше 748 і не пізніше 749 роком до нашої ери, тобто 6 та 5 рік до нашої ери. З такими висновками узгоджуються результати інших дослідників.
Історія свята Різдва Христового
Історія свята чітко описана в новозавітних текстах Євангелії від Матфея та Луки. Там йдеться про надзвичайну історію народження Сина Божого від Діви Марії. За наказом кесаря Августа при правлінні Тиберія у місті Віфлеємі здійснювався перепис єврейського народу за місцем їхнього народження. А тому кожен єврей зобов’язаний був це зробити перед римським законом. Сюди ж прибули Йосиф-тесля із Марією. Практично усі заїжджі двори були заселені, окрім хліва.
За звичай майбутні царі народжуються у палацах, але не в цьому випадку. Майбутній Месія народився посеред безсловесних тварин і людей. На місце його народження вказувала яскрава зірка на небі, ангели сповістили пастухів, що випасали овечу отару. Зірку зі Сходу прекрасно описує євангеліст Матфей.
Віфлиємська зірка вказує вірний шлях трьом мудрецям – волхвам зі Сходу. Зірка слугувала божественним знаменом для мудреців. Мудреці чудово розумілися в астрономії, знали вони про юдейське Писання, в якому згадувалося про місто Віфлеєм – землю коліна Юди з якого має вийти Месія. Ще до народження Ісуса, пророк Валаам провістив появу «зірки від Якова», через те волхви перебували в очікуванні особливої зірки на Сході.
Поклоніння волхвів – язичників символізує майбутнє схилення на коліна народів, земних царів перед Христом.
Легенди
Перша легенда в Європі говорить про дерева, які принесли плоди свої маленькому Ісусу в яслах і ялинку, яка нічого не могла принести, до якої руками потягнулася дитина, а друга – про пальму та оливу, які не могли впустити ялинку, насміхаючись над нею. В той момент Ангел прикрасив ялинку і вона увійшла до ясел дитини Ісуса в усій своїй величі. Ісус зрадів дереву, але воно засоромилось, не стало гордим, згадуючи, що його прикрасив Ангел, якому вона зобов’язана оновленням свого вигляду. Саме це дерево за скромність удостоїлося бути символом дня Різдва Христового.
Церковні традиції
У старій версії требників Різдво носило назву «Зимової Пасхи». Чому так, тому що Пасха або ж Воскресіння Христове стало наслідком Різдва. Через те практика церковного служіння формувалася навколо Пасхи та Різдва. Різдво відноситься до 12 –ти найбільших свят в православній церкві. Церковна традиція називає їх дванадесятими (старослов’янська мова) святами, які розпочинаються після Пасхи (Воскресіння Христового). Юдейська традиція не святкувала ніяких днів народжень, в що не можуть повірити сучасне суспільство, і в їхньому Писанні відсутня обітниця спеціального святкування.
Згідно церковної традиції священна історія Різдва Христового описана у Священному Писанні, святкувати цю подію почали значно пізніше. За православною богослужбовою традицією Різдво Христове має своє наперед і після святкування — 6 січня і закінчується 14 січня в день шанування Обрізання Господнього, святителя Василія Великого ( 11 днів).
Традиції святкування
До свята Різдва готувалися належним чином. Перед святом передував Різдвяний піст, в народі його ще називають Пилипівкою, який тривав чотири тижні (з 27 листопада по 6 січня). До Різдва виконувалася хатня робота: побілка стін світлиці, прикрашання розписами, вивішування рушників, розкладання килимів. Урочисто оздоблювали покуття, ставили запалену свічку або ж лампаду. Поряд ставився дідух – перший символ трьох зимових свят. Дідух нагадував зв’язаний сніп колосків пшениці або жита. Зерно з дідуха намагалися зберегти до посівної, щоб в такий спосіб забезпечити врожай.
На кожному столі повинні завжди бути узвар з кутею. Зранку українці збираються до церкви, щоб там віддати шану народженому Месії-Христу. По закінченні церковної відправи усі сідають за святковий обід. Існує дуже давня українська традиція примирення у цей день, прощення заподіяних образ для відчуття душевного полегшення і радості життя.
До традицій святкування відноситься звичай побажання сімейного добробуту, щастя-здоров’я господарям, родині, многих літ. Після Святвечору українці ходять по хатах, колядками та різними різдвяними сценками вітають господарів з їхніми дітьми. Невід’ємним атрибутом Різдва виступає коляда – піснеспіви, які прославляють народження Ісуса Христа – Спасителя світу. До таких колядувань готувалися наперед: виготовлення восьмикутної зірки, різних масок (Коза, Ведмідь). Гурт колядників очолювали молоді парубки. Обирався серед них отаман – хлопець спритний, дотепний, і який мав повагу в селі, до того ж йому доручалося першому почати співати колядку, зробити такий собі вивід. Кожен регіон України має особливості в колядуванні: Покуття – Святвечір, Слобожанщина та Гуцульщина -7 січня, Західне Поділля – 8 січня зранку.
Характерним явищем традиції святкування є різдвяний вертеп. Ті, що виконують роль ангела з використанням дзвіночків нагадують нам Ангела, який звістив пастухам про народження Господа, а дзвін дзвіночків – символізує Його прославлення ангельським хором в небесах. Запалені свічки символізують Божественне світло радості Різдва Христового.
Насправді свято приурочене земному життю Христа Спасителя. Його життя відрізнялося від розкішного, бо народився він не в царській, багатій, а бідній сім’ї – тесляра за професією Йосифа та Діви Марії, зарученої з ним. Усе батьківське піклування і любов віддавалася дитині Ісусу, сповитому у яслах на сіні, зігрітого подихом свійських тварин. Людство і уявити не могло, що Месія- Христос втілився посеред них і перебував постійно через Божу благодать даровану усьому грішному людському роду. Припускається думка, що частина від ясел Ісуса зберігається в храмі Санта-Марія Маджоре.
Пегас
