Українське релігійне відродження пов’язане «з унікальним розвитком релігійного плюралізму». Наявне плюралістичне релігійне тло робить Україну дуже близькою до США з точки зору структури церков, релігійною моделлю яких виступає деномінаціоналізм. Поняття «деномінації» (термін є американським винаходом та не має адекватного відповідника в європейських мовах) є одним з основних наукових дефініції професора Казанови. Цей термін для автора — «просто позначення добровільної релігійної спільноти, до якої я належу і членом якої мене визнають інші». Така добровільна релігійна спільнота не регулюється провладними інституціями й інструментами, бо не потребує визнання з боку держави. Саме деномінації можуть виступати порятунком при формуванні української ідентичності в умовах «множинності як неминучого суспільного факту», релігійного та політичного плюралізму.
У книзі окреслені українські релігійні реалії на початку Революції Гідності, висвітлена роль України в релігійному середовищі пострадянського простору та формування унікальної релігійної ситуації на її теренах. У секулярній конституційній державі, що заснована на подвійному принципі «не впроваджувати релігію» та «вільно сповідувати релігію», зникає саме розрізнення «церква»/«секта», «національна конфесія»/«релігійні меншини», «традиційна»/«іноземна» релігії. Тобто усі релігійні спільноти в Україні перетворюються на деномінації в умовах відсутності серйозних міжрелігійних суперечок, за винятком Московського Патріархату, що «досі зазіхає на канонічну юрисдикцію на всій території України». Існуюче міжрелігійне визнання та взаємну повагу підсилив досвід Майдану, коли фактично деномінації визнавали одна одну як сестринські церкви. Сам автор відносить деномінацію до транснаціональних релігійних інституцій, що вкрай важливі у глобалізованому сучасному світі, для якого притаманний процес «деприватизації» релігій.
Професор Казанова представляє власний погляд на секуляризацію та приватизацію релігії в умовах модерного світу з урахуванням процесів глобалізації та урбанізації, підтверджуючи таким чином головні тези, окреслені ним ще у праці «Публічні релігії в сучасному світі» (Public religions in the modern world / Jose Casanova. Chicago: University of Chicago Press, 1994). У статті «Приватні та публічні релігії» автор показує приватизацію релігії як істотний крок для усталення принципів модерності. Поняття «приватизації» релігії, тобто переведення релігії в сферу приватного, є основою модерних теорії секуляризації. Водночас відбувається «паралельний процес «деприватизації» релігії», що є парадоксом сучасності. А ще більш парадоксально те, що «деприватизація» відбувається «в самому осерді секуляризації» – у західноєвропейських суспільствах, в яких сьогодні ми спостерігаємо переосмислення публічних релігії.
Дослідник підкреслює, що новий інтерес європейців до релігії обумовлений не самими лише міграційними процесами, але й внутрішніми змінами в Європі. Релігійні традиції всього світу сьогодні відмовляються від приватної ролі, що її теорії модерності та секуляризації відводять релігіям. Щоденно відбувається взаємопроникнення публічного, приватного та соціального – у цьому полягає новизна модерності. Релігії відіграють важливу роль, функціонуючи як «контрфактична нормативна критика» та як фактор збереження суспільства через «культи спільнот», де богом виявляється колективність як така. Та автор показує, що сьогодні модерні секулярні держави не потребують релігійного «культу спільнот», щоб об’єднати та підтримувати політичну спільноту – звідси простежується хиткість «усталених» національних церков.
У книзі відображена проблематика взаємодії церков та держави, релігії та політики з історичної перспективи та з урахуванням модерного повороту вбік внутрішнього світу людини і можливостей релігії «у модерному диференційованому секулярному світі». Автор наводить багато прикладів модернізації релігій у відповідності до запитів сучасності, серед яких, для прикладу, визнання релігійної легітимності модерного принципу свободи сумління католицизмом на Другому Ватиканському соборі, а також – визнання римо-католицької церквою суперечності традиційного принципу «канонічної території» в сучасних реаліях панування принципу індивідуальних прав. Таким чином, зміна самоідентичності католицької церкви стимульована секуляризацією модерної держави. Як приклад, відображена специфіка взаємовідношень між релігією та секулярними диференційованими царинами «в англо-протестантських та кальвіністських культурних ареалах». Але автор підкреслює: релігія, що є «приватною справою», й досі має публічний вимір, адже це пов’язано з процесом «деприватизації» релігії, з її відновленням як транснаціонального, детериторіалізованого глобального режиму (католицизм, п’ятдесятництво, іслам, бахаїзм, церква Муна тощо), з появою глобального деномінаціоналізму.
Хосе Казанова показує читачеві як сьогодні виникає новий дискурс, пов’язаний з ідеєю постсекулярного світового суспільства. Для успішного розмірковування в межах означеної проблематики професор пропонує три різні розуміння терміну «секулярне» і пов’язані з ними поняття постсекулярного. Також автор використовує порівняльно-історичні аналіз та перспективу, щоб відобразити суперечку між європейською та американською парадигмами секуляризації, адже мова йде про релігійні США та секулярну Західну Європу (особливо про колишню Східну Німеччину, Чехію та Францію). Для розуміння внутрішніх розбіжностей в образах секулярності у межах Європи необхідно зважати на історичні схеми відносин між церквою, державою, нацією та громадянським суспільством. Автор також показує проблему європейських суспільств, пов’язану з інтеграцією іммігрантів-мусульман та в цілому з політикою нативізму, наводячи як приклад католицизм в Америці.
Професор Казанова у своєї книзі звертається до всесвітнього наукового здобутку: автор згадує соціологію Ервінга Гоффмана, «особисту релігію» Вільяма Джеймса, методологічний індивідуалізм та теорію харизми Макса Вебера, колективну релігійність Вільяма Робертсона Сміта та Еміля Дюркгайма, розуміння секулярної модерності Юргеном Габермасом, «іманентний каркас» Чарльза Тейлора, що, безперечно, буде цікавим для фахівців в галузі релігієзнавства, філософії та теології. Книга також буде цікавою людям, що займаються проблематикою відносин релігії та політики, темою створення національної церкви в Україні, що є більш ніж актуальним в світлі подій останніх трьох років.
Анастасія Орєхова
Рецензія
Хосе Казанова. По той бік секуляризації: релігійна та секулярна динаміка нашої глобальної доби. Пер. з англ. Олексія Панича. — К.: ДУХ I ЛIТЕРА. — 2017.— 264 с.
