Релігійна мораль і підприємницька етика

sdsУпродовж століть юдео-християнська традиція формувала мораль Заходу, американської держави – із самого початку її виникнення. Ця традиція досі володіє потужним потенціалом. Юдео-християнська мораль  включає не тільки цілий набір моральних норм, але й уявлення про те, що означає  бути людиною та мати систему цінностей. Ці моральні правила, поняття про людину та її цінності глибоко просякли світське життя Заходу взагалі і Сполучених Штатів зокрема. Мораль, що проповідується з кафедр і церковних амвонів, дуже близька до тієї моралі, яку викладають учням державних середніх шкіл, а також до поширеної в американському суспільстві моралі.Ті аспекти іудео-християнської моральної спадщини, які явно належать до релігії та обов’язку людини перед Богом, можна відрізнити від інших аспектів моралі, тобто тих, які пов’язані зі ставленням людини до своїх братів. Саме останні були головним чином сприйняті суспільством Заходу, сприйняті і значною мірою секуляризовані, уведені у світський вжиток.

Десять заповідей, принаймні останні сім із них, досі користуються широким визнанням як узагальнюючі все, те, що з моральної точки зору ми повинні робити (наприклад «поважати батька і матір своїх») або не робити (наприклад «не вбий»). Сюди долучається християнське повеління полюбити свого ближнього і в усьому діяти виходячи з цієї заповіді. Тим самим християнське почуття доброзичливості, милосердя доповнює юдейське почуття справедливості. За цим ідуть інші чесноти. Оскільки мораль юдео-християнської традиції упродовж багатьох століть ґрунтувалась на фундаменті віри, виникли великі побоювання, що з послабленням релігійних вірувань посилиться аморальність. Однак відбулося зовсім інше. Чесноти і заповіді, засновані на вірі, отримали іншу основу,  як світську так і філософську. Ми вже бачили, як утилітаристи виявили повну готовність прийняти і пояснити християнську мораль, використовуючи принципи утилітаризму. Філософи-деонтологи також підвели світський базис зміст християнських моральних норм і чеснот [1.103].

Кожного дня люди стикаються на роботі з етичними проблемами і не завжди знають, як їх вирішити. Наприклад, недавні дослідження у 2000 провідних корпорацій США  виявили наступні етичні та соціальні проблеми (перераховано за важливістю): зловживання наркотиками й алкоголем; крадіжки, які здійснені службовцями; конфлікти особистих інтересів;проблеми контролю за якістю виготовленої продукції; дискримінація під час прийому на роботу;просування по службі; зловживання особистою інформацією і рахунками видатків компаній; закриття заводів і тимчасові звільнення;забруднення навколишнього середовища. Етичні норми бізнесу порушуються в усьому сіті. У дослідженні 300 різних компаній світу старші виконавчі особи вказували, що найбільшу етичну стурбованість  викликають такі проблеми: конфлікт інтересів службовців; хабарі; сексуальні домагання, незаконні платежі.

Можливо, для бізнесмена просто наївно поводити себе морально в тому глобальному конкурентному оточенні?  Відповідь категоричне «ні»! У Біблії моральні закони керують усіма сферами життя. Умови для досягнення успіху однакові для всіх віросповідань світу як у бізнесі, так і в приватних справах.

Бути гарною людиною – це значить не тільки тримати своє внутрішнє господарство у зразковому порядку. Це включає в себе також особливу поведінку щодо зовнішнього світу: я називаю правила і приписи, що сюди належать, діловою мораллю, причому я вкладаю в цей вислів подвійний зміст. Саме ділова мораль означає як мораль у справі, так і мораль для справі.

Мораль у справі, тобто у веденні справ, а отже, під час укладення договорів з клієнтами, зазвичай позначається висловом «комерційна солідність», що означає благонадійність у виконанні обіцянок, «дійсне» обслуговування, пунктуальність у виконанні зобов’язань і т.д. Вона також стала можливою та потрібною тільки після утворення капіталістичного господарства.

Рівень комерційної солідарності не завжди і не в усіх народів у різні часи був однаковим. Загалом ми відзначаємо, що солідність збільшується з поширенням капіталістичної природи.

Лише відтоді, як господарювання розклалося на низку договірних актів, як господарські відносини втратили своє колишнє суто особисте забарвлення, могло виникнути  поняття солідарності в даному розумінні. По суті, це «мораль вірності договорам».

Однак вислів «ділова мораль» має також і друга значення–Цей вислів означає мораль, яка має на меті здобуття ділових зисків, тобто мораль для справи, мораль через справу. І вона стає складовою частиною «міщанських чеснот у процесі розвитку капіталізму». Відтепер вигідно (з ділових міркувань)культивувати відомі чесноти або принаймні виставляти їх показ, або володіти ними й показувати їх. Ці чесноти можна об’єднати в одному  понятті – міщанська добропорядність. Потрібно жити «коректно» – це стає нині вершинним правилом поведінки для гарної ділової людини. Слід утримуватися  від усіляких неподобств, з’являтись  лише у пристойному товаристві. Не можна бути п’яницею, гравцем, бабієм, потрібно ходити до своєї святої обідні чи до недільної проповіді. Коротше кажучи, необхідно і у своїй зовнішній поведінці щодо світу також бути добрим «міщаником» – через діловий інтерес. Адже такий моральний спосіб життя піднімає кредит [2.128-129].

Багато що залежить від особистих стосунків між керівниками підприємства і працівниками. Не можна переоцінити роль правильного керування людьми у виробничому і професійному житті індустріального суспільства. Управління людьми – в сенсі керування підлеглими особами в якійсь формі їхнім начальником – та виховання як пробудження і розвиток цінних здібностей людини не суперечать, а підпорядковуються одне одному. Обидва ці поняття (управління і виховання) служать великому завданню – сформувати людину, тобто допомогти їй знайти власний людський образ. Кожне керування людьми, якщо воно заслуговує такої назви, мусить брати за основу два духовні постулати: визнання людської гідності та визнання авторитету влади.

а) Ідеальний спосіб керування людьми полягає в пошануванні людської гідності – усвідомлення цього тягне за собою вагомі наслідки. Як відомо, спочатку на ідею піклуватися про людей на сучасних підприємствах наштовхнули міркування про рентабельність і економію. Характерним є застереження, яке в першій половині XIX століття висловив підприємцям англійський промисловець і політик Роберт Оуен: «Досвід, певно, показав Вам різницю між використанням машин чисто вимитих, добре доглянутих і блискучих та інших – брудних і запущених, які часто ламаються і швидко стають непридатними. Якщо зусилля, затрачені на машину, яка не має душі, дають такі вигідні результати, то чому ж не мали б ми очікувати ще кращих результатів, піклуючись про живих людей, чия внутрішня будова є ще дивовижнішою? … Чи не очевидним є висновок, що й ці, набагато складніші та делікатніші, «людські машини» набудуть додаткової сили і продуктивності, якщо тримати їх у чистоті, ставитися до них сердечно, усувати непотрібні для їхньої діяльності духовні клопоти й дати їм можливість добре харчуватися?».

На початку XX століття за допомогою фізіології та психології праці, а також психології підприємництва було науково доведено, що на підприємствах та в закладах вигідніше керувати людьми, зважаючи на їхні фізичні та психічні особливості. Сьогодні, здається, відбувається певний злам у розумінні цих питань, який було названо «коперніканським переворотом». Подібно до того, як у лабораторіях великих хімічних концернів перейшли від вузьких досліджень із метою практичного використання до теоретичних досліджень без чіткої мети щодо безпосереднього застосування, керівники підприємств і державних адміністрацій починають визнавати принцип керування людьми без очевидної виробничої мети, тобто починають вбачати в кожному працівникові побратима та свого ближнього і проводити будь-які заходи, керуючись лише таким підходом. Головна ідея, яка має визначати суть керування людьми, – це не ідея рентабельності (у сенсі раціонального егоїзму), а засада пошанування людської гідності. Зрештою, з часом стане очевидним, що лише такий підхід зможе забезпечити підприємству розвиток і розквіт.

Іван Павло II визначає ідеал «суспільного порядку вільної праці, підприємництва та інвестування» і заявляє у зв’язку з цим: «Церква вважає виправданою функцію прибутку як індикатора доброго стану підприємства і вдалого господарювання … Але прибуток – не єдиний показник стану справ на підприємстві. Економічний баланс може бути в порядку, тоді як люди, які є начебто цінною власністю підприємства, пригнічені, а їхня гідність ображена. Це недопустимо не лише з морального боку, оскільки, якщо поглянути на цю проблему ширше, може мати негативний вплив і на економічну потужність підприємства. Адже мета підприємництва полягає не тільки в отриманні прибутку, а й у здійсненні «людського єднання».

Визнання людської гідності передбачає не зрівнялівку, а рівноцінність осіб. Тому керівник не повинен говорити зі своїми підлеглими зверхньо-покровительським тоном патріарха, а мусить ставитися до всіх благородно і справедливо. Працівники (а особливо працівниці) дуже чутливо на це реагують. Ось приклад: робітниця попросила директора, щоб він прийняв її для розмови. Протягом цієї розмови директор помахував перед нею табличкою з написом: «Прошу висловлюватися коротше!» Потім робітниця обурювалась: «Я можу зрозуміти, що директор має мало часу. Але він мав би це сказати, бо перед ним же сидить людина! А він махає табличкою»[3.150-153].

б) Керування людьми без прагнення отримати від них безпосередню користь не є ні сентиментальністю, ні слабкістю; воно, радше, є вираженням довіри до робітника, що той визнає авторитет влади. Це не означає, що робітника треба сприймати виключно як «підлеглого, зведеного до ролі простого і сліпого виконавця, який не має права і можливостей поділитися своїм досвідом». Правила внутрішнього розпорядку підприємства, які «систематично знижують почуття відповідальності у працівників і перешкоджають тому, аби будь-хто міг реалізувати свою творчу ініціативу», суперечать справедливості «навіть тоді, коли виробництво продукції – на високому рівні, а розподіл проводиться чесно і справедливо». Робітника не слід обмежувати лише фізичною його присутністю на підприємстві в ролі продуктивної сили; важливою також є його присутність як особистості. Тому треба «намагатися зробити підприємство справжнім людським колективом», співдружністю, що передбачає «співпрацю, взаємоповагу і доброзичливість».

Авторитетові керівника відповідає послух підлеглих. Добровільне підпорядкування не суперечить християнським уявленням про ідеал людини і не ставить під сумнів примат людини на підприємстві. Робітники і робітниці, які, можливо, страждають від хаотичності й невпорядкованості свого життя, можуть відчути на такому підприємстві, людський і духовний клімат якого повністю здоровий, необхідність і переваги правильного та впорядкованого життя. Справді, часто можна бачити, «як прихід людини на добре структуроване, розумно і справедливо впорядковане підприємство, означає для неї початок такого розвитку, завдяки якому їй вдається крок за кроком звільнитися від змасовлення». Це можливо, якщо мудре, рішуче і зорієнтоване на правильний ідеал людини керівництво зуміє створити сприятливий мікроклімат на підприємстві. У цьому випадку інтенційне, тобто свідомо бажане, особове керування людьми доповнюється функціональним керуванням, здійснюваним за допомогою приємного мікроклімату підприємства.

Треба пам’ятати, що мікроклімат підприємства формується не лише створеною його правлінням структурою з відділами і робітничими бригадами, а й передусім різними неформальними групами, що виникають під впливом позаробочих і слабо контрольованих сил (наприклад, політичних чи ідеологічних рухів). Їхні гасла «ми вважаємо», «ми переконані», «ми будемо» – часто справляють деспотичний вплив на колектив підприємства. Часто атмосферу закладу творять лише кілька осіб. Це люди, які мають харизматичний вплив на оточення; вони наче випромінюють якісь таємничі флюїди, є «вродженими лідерами». Якщо ці люди налаштовані негативно, то вони мають руйнівний вплив і є найнебезпечнішими суперниками тих керівників, які намагаються здійснювати управління людьми з найкращими намірами.

Функціональний авторитет керівника, який є просто необхідним на підприємстві, не можна ототожнювати з особистим авторитетом, який є живим проявом керівника як людини. Кожен, хто обіймає на підприємстві керівну посаду, мусить бути не лише знавцем з професійних питань, а й мати рідкісний дар розуміння людей, вміти правильно віддавати розпорядження і бути взірцем для інших. Такий авторитет зумовлюється особистістю, його не треба здобувати собі криком.

Релігійні системи і церкви можуть по різному впливати на хід  господарського життя, можуть перш за все  впливати найрізноманітнішим чином на духовні сили, що діють у господарському  житті., на господарський спосіб думок. Їхній вплив може мати місце безпосередньо або далекими довколишніми шляхами, вони можуть перешкоджати повному розвитку чи прискорювати його. Історія капіталістичного духу також найтіснішим чином пов’язана з історією  релігійних системі церков у тому розумінні, що вони часто затримували його в розвитку, а подекуди сприяти йому.

Зберігаючи духовні пріоритети в житті, готуючи себе для Царства Небесного, маючи Божий страх у смерті, людина ніколи не буде використовувати свої знання, досвід, владу та фінансові ресурси для руйнування.

Вона не буде заради особистої та корпоративної вигоди «розшатувати човен» як у соціальному та політичному житті, такі в господарському. У цих зовнішніх суспільно значущих виявах життя окремої особистості традиційний православний підхід має важливі точки  перетину з іншими традиційними поглядами, а також із сучасними ідеями про людину.

Після доповіді митрополита Смоленського і Калінінградського Кирила,  голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату (а зараз Патріарха), на VІІІ Всесвітньому Руському Народному Собору «Росія і православний світ».

Був прийняти «Звід моральних принципів і правил у господарюванні»» на підсумковому пленарному засіданні VІІ Всесвітнього Руського Народного Собору.

Цей звіт моральних принципів і правил пропонується для добровільного прийняття керівниками підприємств і комерційних структур, підприємцями та їхнім товариством, працівниками, профспілками та іншим учасникам економічних процесів, у т.ч. державними органами та громадськими організаціями, залученими до господарювання.

Сформульовані нижче моральні принципи і правила базуються на десяти заповідях, даних Богом, а також на досвіді їхнього засвоєння християнством, іншими релігіями, що традиційно сповідуються в Росії і Україні. До речі, ці принципи і правила не слід сприймати як буквальне тлумачення біблійного тексту. Швидше мова йде про положення які випливають із Божих заповідей в їхньому широкому розумінні, а також із багатовікової релігійно-моральної спадщини, у тому числі православної.

І. Не забуваючи про хліб насущний, потрібно пам’ятати про духовний сенс життя. Не забуваючи про особисте, потрібно піклуватися про благо ближнього, благо суспільства Вітчизни.

ІІ. Багатство – не самоціль. Воно повинно слугувати створенню гідного життя людини і народу.

ІІІ. Культура ділових стосунків, вірність даному слову допомагає стати кращою і людині, і економіці.

ІV. Людина – не «постійно працюючий механізм». Їй потрібен час для відпочинку, духовного життя, творчого розвитку.

  1. Держава, суспільство, бізнес повинні разом турбуватися про гідне життя трударів, а тим більше про тих, хто не може заробляти собі на хліб. Господарювання – це соціально-відповідальний вид діяльності.

VІ. Робота не повинна вбивати й калічити людину.

VІІ. Політична влада і влада економічна повинні бути розділені. Участь бізнесу в політиці, його вплив на громадську думку може бути лише прозорим і відкритим.

VІІІ. Привласнюючи чуже майно, нехтуючи майном загальним, не виплачування працівникам за працю, обдурюючи партнера,  людина переступає моральний закон, шкодить суспільству й собі.

ІХ. У конкурентній боротьбі не можна послугуватися брехнею та образами, експлуатувати вади та інстинкти.

Х. Потрібно поважати інститут власності, право володіти і розпоряджатися майном. Аморально заздрити благополуччю ближнього, зазіхати на його власність [4. 113 – 126].

Але якщо всі сучасні економічні надбання не призводять до покращення соціальних результатів, тоді який сенс вони мають для суспільства, окремої особи, коли метою кожної суспільної діяльності є людина, її існування, розвиток, удосконалення? А нинішня людина, людина XXI століття, більш ніж будь-коли оплачує рахунок за соціальну ціну економічного благополуччя.

Наша сучасність усе ще далека від вирішення цих проблем і від позитивної відповіді на ці виклики. Ми є свідками глибокої диспропорції між економічними можливостями суспільного розвитку та соціальними результатами. Ця диспропорція лежить в основі глибокої духовної кризи сучасного суспільства -кризи традицій, ідеологій, цінностей та моральних засад сучасного світу. Під час переходу між двома епохами світ утратив свій «моральний компас», потрапив у морально-ціннісний вакуум, який загрожує знищити цивілізацію. Ображені на несправедливість, притиснуті бідністю, люди сприйняли конфлікти, сутички, нетолерантність як зброю для власного виживання. Занепад цінностей гуманізму створив підґрунтя для зародження конфронтації, насилля і тероризму. Світ стоїть перед загрозою самознищення, тому що нинішні об’єктивні умови трансформації, замість стимулювання ціннісних імпульсів розвитку, породжують моральну й духовну деградацію.

Ніхто сьогодні не піддає сумніву необхідність оздоровлення моралі людства. У процесі розпаду старих цінностей і пошуку опори нового морального світу можемо уважно придивитися у послання Вічної книги, у неперехідні цінності Біблії:

– про людину – її роль у розвитку матеріального світу, її духовну місію творити добро;

– про людські взаємовідносини – мораль, моральність і гуманізм них;

– про господарські взаємини — побудовані на основі ефективності, солідарності та людської справедливості;

– про економічне процвітання – яке розуміється як можливість кращого життя людей;

– про працю – у пошуку розвитку і досконалості;

– про суспільство – у досягненні любові й турботи про ближнього, в компромісі й згоді з іншим ніж ти сам і мислячим по-іншому;

– про світ – у створенні діалогу, а не сутички між людьми та ідеями, державами й цивілізаціями; у виклику берегти чистою природу і чистоту людських взаємин; демократичності, терпимості, толерантності до інших; багатства у різноманітності [5.160-161].

Якщо це вічні цінності, закладені у біблійних посланнях, через які людина може послужити Богові, якщо це Бог людського благоденства, Бог поліпшення майбутнього людства, чому нам не сприйняти виклик служити Йому?..

Д-р Анатолій Мучник

Література

 Ричард Т. Де Джордж. Деловая этика «Прогрес» М. 2003.

Вернер Зомбарт. Буржуа. Евреи и хозяйственная жизь М., «Арик-Прес», 2004.

Йозеф Карденал Гьофнер. Християнське суспільне вчення. Львів «Свічадо», 2002.

Прот. Владимир Воробьев. Диакон Андрей Кураев и др. Христианин и деньги М. «ОБРАЗ» 2007.

Светла Тошкова.  З джерела вічної книги. Спроба економічного прочитання Біблії. Львів «Кальварія» 2005.

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook