РЕЦЕНЗІЯ на книгу «Єрусалим в Україні. Про місто Кременчук

Полтавської губернії ». Автор Борис Шепетовський,

консультант рабин Лейб Лейбман.

Навесні нинішнього року відбулася подія, яка, поза сумнівом, зацікавила любителів єврейської історії, а також любителів історії Полтавщини. Об’єднанням юдейських релігійних громад та організацій Кременчуцького регіону, за підтримки спонсорів з Канади, видана книга Бориса Шепетовського « Єрусалим в Україні ».

( Борис  Шепетовський, кременчужанин, с 1998 р. Ізраїль, г. Рішон-лєЦион).

Сьогодні вже мало хто знає, що дорадянський Кременчук грав у житті євреїв України одну з головних ролей. Але саме його вважали центром єврейської духовності і саме його шанобливо називали Єрусалимом України. У Кременчуці проживали видатні рабини, постійно діяли дві синагоги і десятки будинків вчення, декілька мікве і єшив, а по суботам і святам не працював жоден єврейський бізнес …

Темі історії євреїв Полтавщини та Кременчука в останні десятиліття був присвячений ряд серйозних досліджень. Всі вони, без винятку, заслуговують найдобріших відгуків. Проте ні в одній з робіт питання традиційного єврейського життя в регіоні, практично, чи не висвітлювався. Поява нової книги, де тема духовного життя євреїв є основною, цю прогалину заповнило.

«Єрусалим в Україні» — це захоплююча, документальна розповідь про історію і характер самої першої міської єврейської громади, що виникла на території Російської держави з часів правління Катерини I, та існуючої дотепер. У книзі, мабуть вперше, детально висвітлені події, що відбувалися в житті євреїв Кременчука на початку 19-го століття, а також в період Першої світової та громадянської воєн, коли місцева громада абсорбувала понад десять тисяч біженців. В їх числі викладачів та учнів трьох великих иешив.

Книга багато ілюстрована і насичена цікавим фактичним матеріалом, багато в чому новим для російськомовного читача, бо взятий він із джерел, які російською мовою ще не публікувалися. Це, зокрема, листи любавічеських Ребе, спогади авторитетних рабинів і видних громадських діячів, роботи єврейських істориків.

Варто відзначити, що автором в цілому було використано більше 100 джерел на п’яти язиках- російською, українською, англійською, івритом та ідиш.

Однак головними достоїнствами книги є трактування наведених у ній цитат, фактів і статистичних даних, а також висновки, отримані автором шляхом суворих логічно обгрунтованих міркувань.

«Хасиди утворюють між собою саме зразкове братство, — писав сучасник, — перед яким бліднуть всяка спорідненість і дружба. Хасид не задумається віддати свій останній гріш, якщо благо групи або навіть одного з її членів цього потребують … Це братство у них доходить до того, що поняття про перевагу багатого над бідним, вищого над нижчим у них зовсім не існують … Всі вони рівні перед трибуналом цадика, і він один тільки височить над загальним рівнем: йому одному відплачується шана, слава і велич «.

Хасидизм поширився на величезних просторах і серед багатьох єврейських громад Східної Європи. Він зміцнив віру і підніс дух народу, привчив зі строгістю виконувати релігійні приписи, навіть ті, які були забуті, і заново наповнив змістом багато старіих звичаїв. Зрештою боротьба принесла користь обом сторонам.

Хасиды стали створювати єшиви і більш поглиблено займатися вивченням Закону, а їх противники — тепер більшою мірою — привносили в своє служіння Всевишньому теплоту почуттів. Боротьба між хасидами та їх противниками поступово затихала, але і сьогодні ще чутні часом відгомони того спору, який роздирав колись єврейські громади Східної Європи

Звичайно ж, в суперечці застосовувалися різні доводи, часом перебільшені і несправедливі, і боротьба доходила часом до озлоблення, до взаємних погроз і прокльонів, до бійок і доносів. Треба тільки пам’ятати при цьому, що суперечка хасидів з їх противниками — це була суперечка «в ім’я Небес», кожна сторона наставляла народ Ізраїлю на шлях істини, — але були у них різні підходи і різні методи у вивченні Закону та служінні Богу.

У Кременчуці, література хасидизму продовжувала шлях, прокладений попередниками. Крім того, виникали нові літературні жанри і відроджувалися старі, поширені до хасидизму. З’явилася повчальна хасидська література, представлена ??іноді у вигляді коментарів на Приповістей Соломонових книгу або на талмудичний трактат Авот і т. п. Створювалися тлумачення на Зохар і книги Біблії, писалися теософські праці кабалістичного характеру, складалися збірники висловлювань отців хасидизму, розсилалися послання, яким в хасидизмі було надано особливий статус.

Спочатку послання були покликані підтримувати зв’язок між хасидами і цаддікамі, переселившимися в Ерец-Ісраель. Згодом, на етапі широкого розповсюдження хасидизму, послання стали звичайним явищем і в діаспорі. В них викладалися повчання цаддіка своїм хасидам, практичні рекомендації, роздуми про Тору і сенс заповідей, нетривіальні тлумачення Святого Письма. З’явилася Галахічна література хасидизму, створювалися книги рідкісних жанрів, такі, наприклад, як «Мегіллат старимо» («Таємний сувій»), твори раббі Іцхака Айзік з Комарно — наслідування книзі видінь раббі Хаїма Вітала.

Специфічне місце займають хасидські оповідання: оповідання про життя цаддіков, притчі, казки. «ШІВх ха-Бешт» («Славослів’я Бешту») — книга, яка багато в чому визначила характер хасидського фольклору і зробила істотний вплив на сакральний побут хасидів. «Сіппурей ма’асійот» («Казки») раббі Нахмана з Брацлава — це зібрання глибоких філософських притч з містичною підосновою, стилізованих під народні казки.

Дослідники хасидизму розходяться в оцінці його соціального значення. С. Дубнов бачив в хасидизмі прояв боротьби безпосереднього почуття, що тішить віру, потребу в якому відчували єврейські маси, проти сухого, формалістичного раввінізму. Б. Дінур вбачав соціальні причини виникнення хасидизму в існуванні групи вчених-талмудистів, які не могли знайти собі гідного місця в громаді і мимоволі перетворювалися на мандрівних проповідників. Інші історики оскаржують ці думки, відзначаючи, що соціальні джерела хасидизму важко визначити; крім того, вони вказують на активну участь в хасидському русі представників різних верств єврейського суспільства (до речі, Агнон вважав сабатіанство реакцією на Хмельниччину, а хасидизм — на Коліївщину).
Книга Бориса Шепетовського відповідає всім вимогам, що пред’являються до наукових видань і є гідним внеском у заповнення маловідомих сторінок єврейської історії, допомагає дати відповіді, на наведені вище оцінки.

Як зауваження, наведу висловлювання сучасного дослідника хасидизму І.Турова. Він пише: «… тема відносин між єврейськими та християнськими містичними рухами Східної Європи є надзвичайно важливою і перспективною, але досліджувати її повинні тільки ті люди, які добре розбираються не тільки в єврейській, але також в російській, українській та польській культурах».

На наш погляд, дана книга є кращим підтвердженням того, що автор відповідає зазначеним критеріям, і ми можемо чекати від нього подальшого розвитку цієї теми, в контексті української історії (тим більше, що автором переконливо показана толерантність, Яка була присутня всередині єврейської громади).

Євреї залишили глибокий слід в історії України. Вони створили особливу культуру — культуру українських євреїв, вихідців з України. І курс історії України неможливо уявити без паралельних глав, присвячених розвитку єврейської культури та єврейського етносу — поряд з українською, польською, кримсько-татарським. А якщо ще й врахувати, що єврейські містики мали величезний вплив на формування української філософської школи, зокрема на світогляд Григорія Сковороди, то стає зрозуміло: наші народи ближче, ніж нам здається. Наші переплетення в ході історії були настільки сильними, що сьогодні не можна штучно розривати ціле і говорити: це — єврейська історія, це — українська історія.

На закінчення необхідно відзначити рівень художнього оформення книги і високу якість її виготовлення.

Д-р Анатолій Мучник, член Спілки російськомовних письменників Ізраїлю та Ізраїльської незалежної Академії розвитку наук.