(Мф.13, 24-30)
У цій притчі, котру Господь розповідає Своїм ученикам, Христос відкриває правду про пізнання таємниць Царства Божого одними та прихованості Його від інших людських умів. Син Божий починає тлумачити притчу про пшеницю та кукіль. Апостоли звертаються до Нього аби розкрити моральну та духовну суть цієї притчі. На що зауважує святитель Іоанн Златоуст, говорячи, що ті запитують Його перебуваючи наодинці з Ним, не із заздрості до народу, а виконання слів, а тому Господом з любов’ю їм пояснюється саме важливе, саме істотне. Яка ж різниця між тією притчею і попередньою? Там Ісус Христос говорив про людей, які без уваги слухали Його, а відійшовши, і саме насіння кинули, а тут розуміються єретичні зборища різних неправдивих вчителів, за допомогою яких диявол прагне до істини примішати оману.
Син Людський, який сіє насіння на полі – це Ісус Христос, Який сіє добру насінину слова Божого як в часи земного життя так і після через апостолів та вчителів Церкви Своєї а поле є цілим світом, землею, народами. Саме у світ поширює вчення вселенська церква. Добрим насінням виступають ті, в яких благодать слова Божого пустило свої корені, проникаючи в серця, утворюючи пшеницю Божу, приготовлену в небесну житницю, тобто Царства Небесного. Цей же самий Златоуст продовжує тлумачення притчі, стверджуючи, що після пророків з’явилися лжепророки, після апостолів – неправдиві апостоли, за Христом – антихрист. Тут два порівняння в притчі. Перше: проповідування Христом істинних слів, сіяння добра та істини в людському серці, натомість як диявол сіє через власних слуг, грішників у відчаї, єретиків та неправдивих вчителів в людських умах погибельну неправду та оману, так само як і в серцях. Тому не дивно, що Господом вони називаються куколем, подібним до пшениці.
Дияволом сіється такий кукіль таємно, непомітно, коли люди сплять і не охороняють ниву сторожі, тобто пастирі церкви, коли безпечність та довірливість до вчителів- самозванців бере гору, тоді ті перетворюються на кукіль в ниві Божій, стаючи слугами самого диявола.
Ось яким чином пояснив святитель Філарет цей момент: Люди сплять духовно, закриваючи очі свого ума і не бажають споглядати світло істини Євангелія, коли, як ті, що мріють у снах, не можуть керувати своїми думками, не приборкують своїх бажань. Вони сплять, а ворог крадеться у темряві забуття про Бога та Його закон та сіє свій кукіль. Нам необхідно безперестанно бути бадьорими, на сторожі. Але ж як можна не спати. Природньо без сну неможливо, а без сну – можливо, — пояснює вчитель церкви Іоанн Златоуст.
Слугами тут називаються люди, які мають ревність до Господа, не знаючи якого самі «духу» (Божого чи людського). Перед слугами постає питання появи куколю. Відповідно ж як у перші століття християнства подібно появі куколю виникали смути, що тривожили серця християн від єретиків, які найбільше хвилювали Церкву через неправдиве вчення. То ж звідки могли виникнути єресі з розколами? Христос дає відповідь: це зробив ворог, адже в ньому заховується джерело усілякого зла. Ті ж самі слуги з нетерпінням намагалися аби вирвати кукіль, але Господь сказав аби зачекали до свого часу. Адже при винищенні єретиків з грішниками, можна легко погубити праведних, бо крім Бога Серцезнавця ніхто не здатен відрізнити лицемірів від праведників, більшість з грішників можуть змінитися та стати праведниками.
Блаженний Августин сказав, що більшість не викривається до пришестя Господа, Який освітить приховане у темряві та знайде сердечні помисли. Своїх необхідно навчити терпінню, показати грішникам настільки милосердний Христос та оправдати суворість правосуддя, дати можливість праведним заслужити вінець блаженства скорботами, посланими від грішників.
Жнива – кінець світу або як пояснює отець церкви блаженний Августин це є вміщення добрих та злих людей, з відсутністю шкоди добрим. Женці – це Ангели, які відберуть пшеницю від куколю (добрих від злих) після загального воскресіння з мертвих. Златоуст має власні думки щодо такого становища: коли сіє, то сіє Сам; коли ж карає, то карає інших – через Ангелів.
Піч вогняна – невгасимий вогонь, який на подобі совісті буде спалювати душу людську зсередини. Страшними є слова Спасителя про вкидання тих, що чинять беззаконня у вогняне озеро, вічний вогонь. Вислови є прямою вказівкою на Христа, який зійшовши з неба до людства перетерпів смертні муки. Це нестерпний вирок для визволення нас від самого знання таємниці страждань, які полягають у видаленні грішників (плач і скрегіт зубів). А що ж тоді станеться з праведниками?
На це також маємо відповідь Спасителя: сіяння праведників подібно сонцю в Отчому Царстві. Ісус Христос як Цар світу вчинить справедливий суд над людством, прийде з Ангелами Своїми, щоб ввести праведних в блаженне життя, рай. Для грішників приготовлена інша участь: горіння та споглядання позбавлення слави Божої. Сіяння праведників – це увінчання їх усіх небесною славою як колись на святій горі Фавор під час преображення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Їх буде визнано синами світла, синами Бога, Світла, в якому відсутня темрява.
Ісус – це Сонце правди, що просвітило людські душі, оновивши їх благодаттю Духа, посланого від Отця. А оскільки він є Сонцем правди, то намагаються уподібнитися Йому праведники, закликані до слави Отчої. Святитель Григорій Палама пояснює момент оновлення людського тіла: так само як Господь преобразився на Фаворі, змінивши вигляд тіла Свого, подібно ж такий вигляд матимуть людські душі по загальному воскресінні з мертвих. В кінці притчі Спасителя йдуть слова для тих, хто має вуха, то нехай чують те, що промовляє Господь до них. Принаймні Він робить висновок, пояснюючи притчу про пшеницю і кукіль. Відтак хочеться щоб було багато добірної пшениці (тих, що слідують науці Христовій) і менше куколю (противників істини Божої, слуг усілякої неправди і обману) аби розділити долю спасенних від засуджених на вічні та страшні муки у вогні геєни. Світло Христове буде просвіщати таких, що бажають пізнати премудрість Божу і жити за виконанням Заповідей Живого Бога.
Пегас
