(Лк.19, 12-27)
Вказана вище притча аналогічна про таланти, про яку розповідається у Євангелії від Матфея. Приводом для цієї притчі стало звіщення спасіння дому митаря Закхея, про нього чули апостоли – учні Христа, гості, які сиділи за столом і думали про відкриття Царства Божого для всіх. Інше питання на яке царство сподівалися юдеї? Звичайно, що політичне, але щоб розвіяти ці міфи, Господь розповів повчальну притчу з моральним висновком.
Царство Боже прирівняв до мандруючої знатної людини в далеку країну, котра бажала отримати царство та повернутися. Спаситель можливо говорить про царя Юдеї Архелая, який здійснив подорож до Риму, добився того чого сам бажав отримати – утвердження його царської гідності. Але тут в притчі мається на увазі зовсім інша особа, яка має піти в далеку країну – це Ісус Христос. І під «далекою країною» розуміється небо, на яке Христос зійде і сяде праворуч Свого Отця, а потім прийде вдруге на землю у славі Божій та Ангелами.
Мінами називалася розмінна єврейська монета того часу, її співвідносили із ста сиклями. Античну міну прирівнювали до ста драхм. Використовувати міни в оборот означало ввести торгівлю. Раби – учні Христа, а міни – отримані учнями різні Божі дарування. Під «громадянами» слід розуміти невіруючих в Сина Божого юдеїв. Повернення чоловіка – друге пришестя Христа на землю аби судити по справедливості людство за їхні діла.
Настав час звітності рабів. Перший приніс десять мін срібла, другий – п’ять, а третій – ніякого прибутку, вважаючи господаря жорстоким, який бере те, чого взагалі не кладе і жне, чого сам не посіяв. Звичайно такі дії раба були осуджені господарем, який не бажав пустити срібло в оборот, щоб отримати прибуток. Господар наказав відняти одну міну та віддати тому, що має десять. Але господареві сказали, що той чоловік має десять мін і можливо цього вистачить. І як результат у того, що не має віднімуть, що він мав і дадуть тому, що вже має.
Погляд господаря відводиться від лукавого раба, він згадує ворогів. Побиття ворогів перед господарем – осудження Христових ворогів на смерть. Притчею демонструється невірство юдеїв у Нього як посланого Богом Месію, що є головним предметом долі Його ж апостолів. Кожен учень отримує відповідний дар служіння Церкві Христовій, і якщо він буде використаний не за благим призначенням, то на такого очікує покарання – вирахування з Царства Месії, а хто виконав волю Христову, то той отримає високу нагороду від Нього.
Блаженний Феофілакт розтлумачує притчу наступним чином: мені здається, що ці люди, які чули про Царство Боже, розуміли це почуття про благовоління нібито Боже на звільненні єврейського народу, тому і припускали, що Ісус, зійшовши в Єрусалим прийме це царство. Але Господь поміняв політичне, на небесне, духовне, вічне, в чому прорахувалися ті, які сподівалися на таке «царство». Через те у притчі викриває фарисеїв за їхню черствість, користолюбство, гординю, зухвалість перед Богом, засуджуючи гріхи, які на них лежать. Христос знаходить їх лицемірами та відступниками від закону Божого, звинувачує у тому, що ті зачиняють двері до Царства Божого і не дають можливості увійти туди іншим, служать мамоні, а не Його Отцеві і є насправді побіленими гробами на вигляд, наповненими усілякої огиди та кісток (не придатність служіння, нехтування Божими законами, вдавання праведного вигляду перед Богом).
Притча про десять мін срібла навчає нас бути завжди терпеливими і виконувати Божі доручення, не лінуватися віддавати в молитві і у добрих справах хвалу святому імені Господньому, берегти те, що дав нам Бог, цінувати, примножувати у десять і більше разів, щоб нерозумно використавши це не підпасти під справедливий і чесний суд Господній, в тривалості миті ока. Щоби замислилися над тим, чи наші діяння на землі є правильними, чи приносять вони свої плоди для людей, чи совість наша є чистою перед Христом, чим наповнене серце і душа. А тому відлік земного життя почався, то ж живімо з вірою в серці і любов’ю до Бога.
Пегас
