Для того, щоб божественні істини закарбувалися в серцях апостолів, Спаситель наводить приклад двох притч. Одна із ним про десятьох дів. В цілому вона нагадує наше безтурботне мирське життя, проведення часу в лінощах, не думанні, що принесе «сьогоднішній день», зволікаючи марнуванням часу і не здогадуванням, що чекає на нас після переходу з цього світу в інший.
Господь уподібнив Царство Боже до десяти дів, які готові були зустріти Нареченого, який забарився. До певного моменту ми зволікаємо з часом приходу Христа і думаємо, що Він прийде сьогодні або ж завтра. Але усе зовсім не так, наші думки розвіюються як дим. Адже за словами апостола Павла день Господній застане зненацька, подібно злодію, що приходить вночі. Не зрозуміло тільки одне: чи опам’яталося людство? Які воно продемонструє Господеві добрі справи? Чи знайдеться у нього совість, терпіння і крапля милосердя й співчуття?
Святитель Іоанн Златоуст говорить про аналогічність притч, які направлені до однієї мети: подання милості та допомога ближньому усім, чим тільки ми зможемо, інакше врятуватися неможливо. Притча, яку розповів Ісус насправді взята з життєвих реалій, щоб вразити Своїх учнів – апостолів. Існував звичай на Близькому Сході: за домовленістю, одягненого у святковий одяг нареченого, в супроводі друзів відправляють до будинку нареченої, одягненої у весільний одяг, оточеної подругами, котра очікувала, коли прийде дарований їй долею.
Такі урочистості відбувалися ввечері, а самого нареченого повинні були зустрічати зі світильниками в руках. Наречені з учасниками цієї весільної урочистості під вигукування, спів та музику йшли в будинок нареченого, в якого бенкет тривав майже до семи днів. Наближення нареченого повідомляли словами: «ось наречений йде, виходьте йому на зустріч». Звичайно кожен, що мав зустріти прибуття нареченого поспішав запалити свій світильник та зайняти відповідне місце в самій процесії.
Більшість розгубили свої світильники, і вже часу бракувало для їхніх пошуків, оскільки весільна хода наближалася до будинку самої нареченої. Зібралася дуже велика кількість гостей, красиво одягнених, адже тут чекали родичі та друзі у святковому одязі. Нареченого несли супутники і посадили на величному сидінні. В будинок увійшли практично усі і двері зачинилися, а вхід охороняла сторожа. У старозавітних пророків шлюб символізував тісний союз Бога з його народом – Ізраїлем. Такий образ був вживаний Іоанном Хрестителем, Спасителем та апостолами. Тобто, образ шлюбу – поєднання віруючого у блаженній вічності. Але чому тут не показане будь-яке обличчя, а саме діви?
Красиво цей момент пояснив вчитель церкви святий Іоанн Златоуст: незайманість Він підносить, називаючи це «зробили себе скопцями для Царства Небесного» (Мф19,12).Незайманість за своєю природою є великою справою, котра не зберігалася у Старому Завіті святими та великими мужами, подібно ж як і в Новому не поставлена необхідним законом. Світильники – дар незайманості, чистоти святості, а єлей – людинолюбність, милосердя та допомога бідним. Блаженний Августин називає істинний єлей смиренною любов’ю до Бога; бо в нерозумних не істинний – людська похвала, яка перетинається з кінцем людського життя.
Наречений – Ісус Христос, супутники Нареченого – Ангели Господні, наречена – урочиста Церква Божих святих, котра очікує голосу Церкви воюючої на землі. Преподобний Єфрем Сирін у словах «щоб не сталося надлишку у вас та нас» розуміє тут труди людські, які настільки малі у порівнянні з майбутнім відданням. Двері про які йде мова в притчі – ворота в Царство Небесне. Закриття дверей є ознакою ніякого каяття, молитви, зітхань, які Господом почуті вже не будуть. Слова «не знаю вас» — це вирок усім тим, хто відвернувся від Сина Божого. Іоанн Златоуст звертається до нас з словами: бачиш, як часто Ісус Христос повторює ці слова, щоб показати що незнання смертного часу є для нас корисним. Людство має бути готовим є п’ять розумних дів з добрими справами у власних руках.
Пегас
