[Стаття хаотично розглядає аспекти прагматизму з позиції вільнодумства]

Як би провести олімпіаду по практичності, то безперечно, що пальму першості отримали громадяни Сполучених Штатів Америки. Прагматизм є однією із філософських шкіл, що породжені американським розумом. В академічних колах він так і не набув поширення поза США.

Прагматизм може бути, так званим високим, елітним. Але куди частіше трапляється його низька, або вульгарна форма. На загал, можна стверджувати, що простонародний прагматизм – це найбільш поширена філософська думка. Парадокс полягає в тому, що народні маси не сприймають його взагалі за філософію. Для них прагматизм – це мало не даність. Широкі верстви населення філософію, як таку, асоціюють із високою філософією, як світогляд Канта, Гегеля, Ніцше і т.д. Тобто те, що, на їх думку, відірвано від повсякденної реальності. Але ж філософія – це не тільки роздуми про світобудову чи пізнання світу, але ж і думки про цінності та сенс життя.

Як і будь-який широкий рух, прагматики не є однорідною масою із чітко визначеним каноном. Грубо кажучи, прагматизм – філософський рух, що в першу чергу цінним ставить практичність ідеї, а не інші її властивості (істинність, етичність чи сенс для життя). Цілі пласти філософії, як онтологія, гносеологія, епістемологія, феноменологія є надмірними, адже не мають безпосереднього застосування. Згідно еволюційної біології[1], наш мозок пристосований в першу чергу для виживання нас та нашої групи. Тому абсолютно не дивно, що наша психіка шукає, в першу чергу, практичність для себе. Тому мозок погано пристосований для пошуку істинності твердження, бо це довге і витратне, чи навіть безперспективне, заняття. Як наслідок, прагматизм, маючи певні нейрофізіологічні передумови, сприймається більшістю людьми, як самоочевидне.

ЛОГІЧНІ ПОМИЛКИ

Спочатку розглянемо сам наслідок з точки зору дисципліни, як логіка.

Апеляція до наслідку (лат. argumentum ad consequentiam) – це логічна хиба, яка використовує наслідки, як основу для висновку про істинність думки.

Аргумент має два типи.

Позитивний приклад:

— Якщо X – правильно, тоді розуміється, що люди можуть схилятися до У;

— Y є, об’єктивно чи суб’єктивно, добрим та має позитивні наслідки;

— Відповідно, X – правильно.

Негативний приклад:

— Якщо X – правильно, тоді розуміється, що люди можуть схилятися до У;

— Y є, об’єктивно чи суб’єктивно, поганим та має негативні наслідки;

— Відповідно, X – неправильно.

Даний аргумент неадекватний, коли є, як обгрунтування істинності будь-якого твердження. Оцінка наслідків, які отримані в результаті виголошення вірності певної думки, не має відношення до істинності самої думки. Адже з істинних тверджень можуть бути власне позитивні чи негативні наслідки, і аналогічно із неістинними твердженнями. Російський філософ Нікіфоров влучно сказав: «Дійсно, що у багатьох ситуаціях думка про те, що Сонце обертається навколо Землі[2], може показатися корисною, наприклад, коли я вибираюся із лісу і орієнтуюся за положенням Сонця на небосхилі. Але навряд чи на даній основі хтось прийме цю думку за істину».

Але ж, даний аргумент виступає правильним, коли застосовується в прийнятті рішень, які не можуть бути об’єктивними, коли грає роль бажаності, а не істиності думки. Наприклад, це застосовується для політичної, комерційної, побутової чи просто особистої вигоди.

Треба визнати, що основна маса дій має, як і позитивні, так і негативні наслідки. Між іншим, наслідки можуть бути незапланованими та непередбачуваними. Додатково, варто вказати і на те, що наслідки мають різну ціну в близькій та далекій перспективі. А поняття «корисності» є суб’єктивним і переоцінюється декілька раз у однієї ж людини протягом життя. Як висновок цього: апеляція до наслідку не надійна і має застосовуватися обережно.

Також, використання даного аргументу при прийнятті рішень може породити некоректний висновок. Зокрема, люди можуть сприйняти відносно малі негативні наслідки, як основу для відміни від певних дій, хоча при цьому ігноруючи набагато важливі позитивні ефекти. Як говорить народна мудрість: «Ліс рубають – тріски летять».

Упередження виживання – логічна помилка надавати перевагу речам або людям, які «пережили» певний процес. Зворотнім процесом є ігнорування тим, що не «вижило», хоча і відсутні про них достовірні данні. Це призводить до декількох варіантів помилкових висновків. Ті, хто вижив, можуть бути людьми, як при медичному дослідженні, або предметами експерименту – тобто, будь-ким чи будь-чим, що вже відібралося перед подальшим розглядом. Отже, не представляють собою всю групу людей чи предметів, і їх аналіз не є аналізом всієї групи. Упередження виживання призводить до непомірного оптимізму, оскільки промахи не враховуються. Дане упередження може викликати помилкову віру, що успіхи у групі мають якусь особливу причину, а не є випадковими.

Випадок із життя – використання особистого досвіду чи відомого випадку, як аргументу в суперечці. Одним із таких застосувань є заперечення даних статистик зокрема, чи наукових досліджень загалом.

Російський біолог та скептик Александр Панчін зауважує: «Більшість людей перконані, що найкращий доказ ефективності [медичного] засобу – це провірка на власному досвіді. Але реальність набагато складніша. Як говорив філософ Девід Юм: “Ми бачимо, що було до і стало після, але не можемо побачити причино-наслідкові св’язки”. На жаль, але наші інтуїтивні висновки про причини тих чи інших подій часто бувають помилкові. Діло не в тому, що окремі люди недостатньо кмітливі, а в тому, що особистий досвід навіть найбільш розумних людей часто доволі убогий[3]».

Є такий американський популярний вислів: «Якщо ти такий розумний, чому ти не багатий?». Це є прикладом аргументу до гаманця, а саме його підвид: звернення до багатства.

Приклад:

— X – багатий;

— Багатий каже, що Y – правда;

— X каже істину.

Недалекі люди можуть бути багатими, а розумні люди (в тому числі і видатні філософи) можуть бути бідними, і навпаки.

Подібним є аргумент до соціальної безуспішності. У грубій формі звучить так: «ти нічого не добився, тому ти і не правий». В реальності, істинне твердження сказане аутсайдером не перестає бути таким, як і хибне хибним, якщо воно сказане успішною людиною.

КОГНІТИВНІ ХИБИ

Наша мозок далеко не ідеальний, і прагматики (та не тільки вони), можуть притримуватися ряд помилкових думок, що коротко наведенні нижче.

Наївний реалізм – позиція у філософії і в побутовій свідомості, відповідно до якої реальним є те, що нормальна людина сприймає за звичайних умов і описує загальноприйнятою мовою. З погляду наївного реаліста, реальне — це те, що він особисто сприймає за допомогою своїх органів чуття, і відповідно, що він думає і знає про навколишній світ. У побутовому житті така позиція заважає адекватному пізнанню, адже тоді людині дуже важко переглядати свої думки. В науці наївний реалізм веде до некритичного сприйняття теоретичних понять та догматичності.

Упередження корисливості. Тенденційна думка, що людина оцінює суперечливі дані методом, що більше відповідає її інтересам. Також, може бути помилкова думка брати більшу відповідальність за свої  перемоги, аніж за невдачі.

Гіперболічне дисконтування. Переконання надавати більше переваги поточним вигодам на противагу тим, що відбудяться пізніше. Дана тенденція збільшується, коли обидві вигоди є більш наближенними до поточного моменту.

Омана «куй поки гаряче», або «гаряча рука», є соціальним упередженням, що людина, яка зазнає успішного результату, має більше шансів на перемогу і у найближчих подальших спробах. Хоч попередній успіх у виконанні завдання дійсно може змінити психологічне ставлення та подальший рівень успіху людини, науковці протягом багатьох років не знаходили доказів «куй поки гаряче» на практиці. Дослідження, що використовують сучасну статистику, показують, що є певні докази «гарячої руки», зокрема у спортивних заходах.

Ілюзія контролю є схильність людини переоцінювати свою здатність контролювати події. Наприклад, це відбувається, коли люди відчувають почуття контролю над результатами, на які вони не впливають. Але ілюзія контролю є позитивною ілюзією.  Остання – це самообман, який сприяє доброму настрою та зменшенню дискомфорту, підвищує самооцінку, одначе на короткий час.

Американський атеїстичний публіцист Сем Гарріс стверджує: «Здається, що багато просто не розуміють, що без великого везіння в цьому житті нічого не добитися, як би людина тяжко не трудилася. Трудолюбство – це теж вдача. Вдача, якщо ви розумні, здорові і не розорилися в розквіті сил із-за хвороби дружини.

Придивіться до біографії будь-якої людини, яка «зробила сама себе», і ви знайдете, що своїм успіхом вона зобов’язана масі обставин, котрі не створювала, але якими вдало скористалася. Нема людини на цій землі, яка вибрала свій геном, чи країну народження, чи політичні і економічні умови в критичні для себя моменти»[4].

Упередження результату – це помилка, коли рішення оцінується добрим чи поганим, коли наслідок даного рішення вже є відомим. Так ефект упередження спостерігається, коли є поганий результат і це підсилюється, коли засуджується поведінка, яка спричинила такий наслідок. Дивно, але при доброму результату така когнітивна хиба не виникає, навіть коли наслідок є випадковим.

Люди зазвичай оцінують минулі рішення за їхніми результами на противагу тому, що би оцінювати саму якість рішень на момент їхнього прийняття відповідно до даних, які були тоді доступні. Отже, це – помилкова думка, бо жоден не прийме рішення, точно знаючи, чи виправданий цей ризик. Наслідок рішення по факту зачасти є випадковим, коли певні ризики є виправданими, а інші – ні. Людина, яка піддається такому упередженню, схильна стверджувати, що той, хто приймає рішення, і є відповідальним за наслідки. При цьому незважаючи, що приймаюча рішення людина не може контролювати всього.

Омана планування – це  помилкова оцінка, коли люди недооцінюють кількість часу, який треба для виконання певної задачі. Практично завжди, людина планує потрати меншу часу на задачу, аніж це є в реальності. При цьому навіть наявний досвід щодо подібних задач часто ігнорується. Коли ж людина оцінює чужу роботу, то вона передбачає більше потраченого часу на виконання завдання, аніж би вона сама себе оцінювала би.

Ізраїльський психолог Канеман запропонував доповнити визначення тенденції недооцінювати час, ризики і витрати майбутніх дій та при цьому переоцінювати користь від таких дій. Тоді, омана планування має наслідок не лише у перевитраті часу, перевитрати зусиль та коштів, а також у недоотриманні вигоди у порівнянні із запланованими.

ІНШЕ

Прагматизм, так чи інакше, виступає, як антиінтелектуалізм. Саму суть інтелектуалізму передав американський журналіст та публіцист Крістофер Гітченс: «Ми [вільнодумці] можемо в багато чому не погоджуватися, але нас об’єднує повага до свободи слова, неупередженості і пошуку відповідей ради самих відповідей[5]». Згадуванний Сем Гарісон доповнює: «Тільки фундаментальна готовність використовувати свій розум – тобто робити корекцію своїх переконань у відповідності з новими фактами та новими доказами – може гарантувати вибір на користь діалогу[6]». Заперечення цінності істинності твердження може призводити до деяких помилок.

Якщо брати високу філософію, то світобудова породжує правила в яких ми і будемо жити. Всі наші прикладні сфери є лише наслідком законів світобудови, які діють насправді. Англійський класик фантастики Герберт Веллс лаконічно висловився: «Але дійсності байдужі людські страждання та бажання[7]». А німецький відомий філософ Фрідріх Ніцше зауважив, хоч і критично: «Повсякденний християнин. Якби християнство було праве у своїх твердженнях щодо караючого Бога, всезагальної гріховності, благодаті за обранням і небезпеки вічного прокляття, то було би ознакою слабоумства і безхарактерності не стати священником, апостолом чи відлюдником і трудитися зі страхом та трепотом над своїм спасінням; було би безглуздо упускати із виду вічне благо із-за тимчасових незручностей[8]». Приклад із християнством можна сміливо перевести і на інші світоглядні позиції.

Є латинський вираз: «Кому це вигідно?» (лат. Cui bono? / Cui prodest?). Початково він був проголошений у юриспруденції Древнього Риму. Одначе, що доречно в сфері права, те не адекватне у оцінці суспільних процесів. Прагматики доволі схильні до конспірологічного мислення. Адже, вони звикли шукати у всьому користь і відповідно, що і решта людей підозрюються у подібному. Так виникають всілякі теорії змов: є біда, з неї наживаються, а отже біда – дітище змови. В реальності, як завжди, все складніше. Наживання на проблемах (епідемії, теракти і т.д.) автоматично не означає, що вони штучно і ціленаправлено створенні. Наприклад, корупція служб порятунку не доказує, що вони створили природню катастрофу.

Прагматизм може співвідноситися із моральним релятивізмом. Бо якщо виходити із практичності, то загальні системи, релігійні чи світські, моральних цінностей є не доречними. Адже кожна ситуація мало не унікальна і потребує свого рішення. При цьому можлива підміна понять моральності та практичності, адже аморальність вигідна для її виконавця у короткій перспективі. Можна згадати етичний егоїзм Адама Сміта чи ще радикальніший об’єктивізм Айн Ренд.

На кінець, варто вказати, що із теорії виходить практика, а саме для певних практичних застосувань потрібна теоретична основа. Американський астроном Карл Саган відмічав: «Представте себе Вікторією, милостю божою володаркою Сполученого королівства Великобританії та Ірландії, захисниці віри та інша та інша…

І ось в 1860 р. вам приходить в голову смілива думка, настільки фантастична, що її відкинули би навіть видавці Жюля Верна: ви хочете створити апарат, котрий розніс би ваш голос і рухомі картини із зображенням слави і краси імперії по всім домівках королівства…

І ось, при підтримці прем’єр-міністра ви скликаєте кабінет, генеральний штаб і кращих вчених та інженерів імперії… Неважливо, як вони добьються цієї ціли, тільки би спрацювало. І назвемо цей проект «Вестмінстер».

Можливо, із вашої затії народяться якійсь корисні відкриття – побічний продукт. Так завжди буває, коли в розвиток технологій вкладають великі гроші. Але проект «Вестмінстер», як такий, напевно точно провалиться. Чому? А тому, що теоретична наука ще не добралася до такого рівня[9]».

P.S. Але, попри все вищесказане, у побутових питаннях не буде зайвим, хоч інколи бути прагматичним.

З відкритих джерел

Дмитрук Андрій

[1] Згідно біолога та популяризатора науки Річарда Докінза у його публічному виступі «Життя, Всесвіт і все інше».

[2]  «Етюд у багряних тонах» Конан Дойля має сцену, де Шерлок Холмс шокував доктора Ватсона тим, що сповідує геоцентризм і вважає, що подібна інформація не має професійного застосування.

[3] Науково-популярне видання «Захист від темних мистецтв. Путівник по світу паранормальних явищ». Контекст цитати: люди довіряють альтернативній медицині  згідно свого досвіду.

[4] Стаття «Свобода волі, якої не існує». Контекст цитати: наслідки відсутності свободи волі.

[5] Публіцистичне видання «Бог не великий. Як релігія все отруює». Контекст цитати: ствердження вільнодумства, як альтернативи релігії.

[6] Стаття «Що таке атеїзм». Контекст цитати: необхідність критики релігії.

[7] Науково-фантастичний роман «Сплячий прокидається». Переклад мій.

[8] Філософська праця «Людське, надто людське». Контекст цитати: критика християнства.

[9] Науково-популярне видання «Світ наповнений демонами: Наука — як свіча в темряві». Контекст цитати: розгляд упереджень щодо науки та науковців.

Поделитесь эмоциями

Супер статья
1
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Вільнодумство : філософський пошук

Розпочнемо  цей роздум  словами   Омара  Хайяма: Будь  вільнодумцем!Пам’ятай  урок: Святенник  вузький,лицемір  жорстокий. Лунає  вперто  проповідь  ...

2 Комментарии

  1. Логічні помилки взяті із https://rationalwiki.org/wiki. Когнітивні хиби — із https://uk.wikipedia.org/wiki.

  2. Щодо моралі в прагматизмі, то Адам Сміт міг би сказати: «Не від доброзичливості м’ясника, пивовара або буличника очікуємо ми одержати свій обід, а від дотримання ними власних інтересів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і у жодному разі не говоримо їм про наші потреби, а про їхні вигоди».

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.