Проблеми пізнання

piznaniaВажливим питанням  для   сучасної філософії   постає проблема  пізнання.  І для того, щоб чітко  зрозуміти  нам  дану термінологію,  повернемося спочатку до  її витоків. Візьмемо  до прикладу  філософію Канта.   У  своїх роздумах  Кант  ставить одне із важливих питань у філософії:  що  я можу  знати?   Насправді   вирішення  проблем філософського і життєвого  характеру  на  пряму  залежить  від   мислячого  суб’єкта,  який  у свою чергу  знає про  світ, людей  та соціум.  Відповідно,   проблема пізнання  людини  є настільки давньою  як  сама філософія.

Ще  античний  мислитель  Сократ  відповідав  на  те ж саме  поставлене  питання  Канта:  «Я знаю, що нічого не знаю».  Тому   вирішення   проблеми пізнання  світу  включено  до одного із розділів  філософії – гносеології (науки про пізнання світу).  Оскільки  вона  намагається  виявити   властивості  та  закономірності  у пізнавальному процесі, складаючи цілісну уяву  про нього.   Перед гносеологією стоїть завдання –  дослідити  види  пізнань, включаючи   містичне та наукове.  Гносеологію  перш за все цікавило   питання наукового  пізнання як еталону  для  видів  пізнавальної діяльності.

В  історії культури  філософії  існують  теорії пізнання,  які  можуть виходити  із аксіом  для  пояснення  того  чи є  можливим людське пізнання.  Сюди  варто віднести наступні:

  • Пізнання  – процес  набуття людино знань  про світ, самого  себе , розуміння  себе як  частинки  мкрокосмосу;
  • Знання –  правильні свідчення  про  реальність;
  • Омана –  помилкові, неправильні свідчення;
  • Незнання – відсутність достовірних  знань.

Пізнання    було вкорінене у  сутності  і властиве  усім  живим істота там.  Воно виступає  головним атрибутом   буття людини,  природною   передумовою  її  існування ,  тоді як знання  про  цей світ    для нього є важливою  цінністю у житті.  Пізнання   є необхідним,  оскільки  пізнавальний світ і той, хто його  пізнає  володіють   властивостями.  Світ дозволяє людині  пізнавати  самого себе.  Це пояснюється   існуванням  в природі  упорядкованих  явищ  та закономірних властивостей.  Пізнання  світу  є можливим завдяки  людині, яка володіє  наділеними   від природи    здібностями, що розвивалися   у процесі  біологічної та  соціокультурної еволюцій  – свідомості, мови,  сили абстрактного  мислення,  творчої активності,  практичних  навикам та  умінню.

Розглянемо деякі із  проблем пізнання, наприклад  гносеологічний оптимізм  –  диктує те, що  пізнаваьних меж для людини  немає, оскільки людському інтелекту   є доступними  явища  дійсності.  Відповідно  на такій позиції стоїть  уся  марксистська  філософія  та  класична  наука.  Гносеологічний  песимізм  навпаки – обмежує   людську  пізнавальну можливість.  Він може проявляти себе  у двох напрямках – агностицизмі та скептицизмі. Агностицизм – концепція, яка заперечує  те, що  пізнання усього  не  може бути представлене  у людському досвіді, тобто Бог, субстанція, закони.  Сподвижником  агностицизму  і закладин  її теоретичних  основ    вважається  Іммануїл Кант.

В основі  його вчення   покладено  ідею «речі у собі». На думку німецького філософа   наявність речей  у світі є реальною, тільки  їхня сутність  не може бути пізнаною людиною.  Скептицизм  на відміну  від агностицизму піддає сумніву   можливість  достовірного  пізнання  світу.  Такі  античні  скептики як Пірон та Агриппа  в одному із своїх аргументів  стверджують, що одинакові речі викликають  у людей  одинакові уявлення.

Богдан Стрикалюк

 

Обговорення: Коментування вимкнено
  1. анатолій сказав:

    Рамбам застерігає занадто честолюбивих філософів та метафізиків. Хоча розум і повинен прагнути пізнання, та він не повинен спрямовуватися на речі, які лежать за межею його пізнавальних здібностей. Інакше, людина не тільки не стане мудрою, а завдасть собі шкоди: “Ти не тільки не будеш досконалим, але будеш і самим недосконалим серед недосконалих.” Як приклад, Рамбам наводить іносказання з Писання, де пізнання порівнюється з медом. Природа меду така: якщо ним об’їстися, то почнуться болі у шлунку та рвота. Так і пізнання. Воно може дати людині досконалість, піднесеність. Але якщо пізнання не зупинити перед необхідною межею та не використовувати його з обережністю, воно може перетворитися у ваду, як і надмірне вживання меду. Філософ посилається на авторитет єврейських мудреців, які також вважали, що розум людини може переміщуватися у сфері речей, котрі він може осягнути, і не повинен прагнути займатися розумно-споглядальним вивченням хибних фантазій. Ця думка мудреців свідчить, що розум живих істот має межу, перед якою він зупиняється…

  2. анатолій сказав:

    Загальновідомо, що Володимир Іванович Вернадський вважав себе містиком. Але містичними почуттями та переживаннями стосунки Вернадського з релігією не обмежувалися. Він намагався також піддавати її раціональному осмисленню. З цією метою вчений постійно цікавився релігійною літературою.
    Водночас В. Вернадський усвідомлював і те, що між науковим світоглядом і світоглядом релігійним існує велика неузгодженість, різниця, і тому з надією писав П. Флоренському: “Мені здається, що ми сьогодні переживаємо дуже відповідальний перелом у науковому світогляді. Вперше в науковий світогляд повинні увійти явища життя і, можливо, ми підійдемо до послаблення того протиріччя, яке спостерігається між науковими уявленнями про Космос і філософським або релігійним його осягненням. Адже зараз все дороге для людства не знаходить у ньому – в науковому образі Космосу – місця”.
    ОСЬ ДЕ Я БАЧУ “ПРБЛЕМИ ПІЗНАННЯ”…

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook